Читати книгу - "Том 10"

дуже ретельпо, не забуваючи при тім і моїх уроків: історії та німецької мови. Старається таки! Так він настроїв себе на учений лад, що навіть намагається йти зо мною сьогодні на публічну лекцію хімії в університет. Ну, що ж, нехай іде, нехай привчається до лекцій університетських. Намагався він двічі, щоб іти в театр, але я не пішла — рано ще, нехай колись потім, та й не за тим ми сюди приїхали, щоб гроші на театри розпускати. По гостях не ходимо, були тільки ото в початку тижня у Лисенків та у Борецьких, а більш нігде удвох не були. На «Літ[ературу]», як я вже писала, ходила я сама. Там було багато людей (до 20-ти), обсужда-ли modus діяльпості па сей рік, визначили роботу для популярної літерат[ури]/тощо, врешті я тобі розкажу, як приїдеш. Читав Кононепко довгу повість, шкода тільки, що вона скучна і тенденційна до останньої крайності (а 1а Чайченко!) і до збірника йти не може. СтарицькиГі читав вірші Стешенка (посвята Люді!), вони дуже ліричні, але мені здаються надто риторичними, хоч і красивими,— деякі образи неясні і нелогічні, як то у нього часто. Читано теж Стеш[енкові] переклади з Берапже, гладко і гарненько написані, але не знаю, наскільки близько, бо з французьким оригіналом їх не звіряли. Сте-ш[енко] нікого не хоче приймати до себе у спільники при перекладі, і се велика його помилка, бо йому, більш ніж кому, потрібна щира і детальна критика і поміч, а сього ціла громада не може дати так, як одна заінтересована в.ділі людина. Приходив до мене Слав[инський] і приніс «Атта Троля» — оце почну переписувати. Думаю, що до Нового року виготовимо книжку. Думаю припосудити Спілліотті до Мюссе і Гюго — він уже взяв у мене Мюссе, казав, що спробує що-небудь перекласти,— побачимо!

Ну, однак я все про возвишенні речі, а ти, певне, вже сердишся, що я не одмовляю на твої питання. З пальтом я іце пожду, може, ще до твого приїзду, бо мені в моєму ке холодно тепер, та й не ходжу я багато по дворі. Хусточку виправлю від Стар[ицьких]; я думала, що Людя і Стені [енко] мені її принесуть,— вони мали вчора увечері бути у мене, та чомусь не були, може, завтра прийдуть, то принесуть. До «голоти» й до Науменка, може, піду завтра, а, може, й ні, скоріше, що ні, бо я не знаю, від чого се залежить, тільки мене тепер ніяк не бере охота бігати по Києву, і я стараюсь не ходити нікуди, хоч все-таки приходиться ходити то на Хрещатик, то в бібліотеку тощо мало не щодня.

Ми [кола] Вас[ильович] обіцяв мені помогти владнати справу,— як саме, розкажу тобі, коли побачимось. Репутація учащихся так встановилась за нами, що коли прийшов Слав[инський] з «Атта Тр[олем]», то Варвара прийняла «ого за мого учителя і досі в сьому певна.

Учителям я гроші поплатила, і вони, здається, з того довольні. «Варвара калужская» з нами дуже добре управляється, варить добре, і на вечерю завжди роблять міські служниці з дуже молодими господинями. Варвара була днів три слаба, але тепер вже зовсім одужала, була у неї якась нестравність, усилена ще якимись торішніми холерними каплями, що їй дала з ласки своєї пані Барська, ті каплі так застромили Варварі живіт, що прийшлось лікаря кликати, бо у неї був жар великий і рвоти раз-по-раз. Ну, та тепер вона вже знов ходить на базар (а то ходила її сестра) і знов сміється своїм оптимістичним сміхом. Дивлячись на неї, я ще більше приходжу до пере-копання, що оптимізм і песимізм залежать найбільш від темпераменту, бо, напр[иклад], Варварі (коли знатп її біографію) зовсім нічого так аостояипо сіяти... Як мені досадно, ще тобі Борецький написав того листа! От уже непрошеыѳ усердіє! Він би подумав хоч те, Ш;0 живе його сім’я з ним цілий вік і досі ще вся жива. Ми з Пуцом жадних бацил не боїмося і були б дуже нёдовольні зміняти ради сього домівку, як радить Борецький. Одеколону і духів можна однак купити, «се не вадить», каже Пуцик. Пуц поводиться поважно і справно,— я почийаю думаїи, що з нього вийде колись порядйа студентка. Ах>, мамочко, gdybym miala dwanascie corek! 38 Але, слава богу, у мене не буде ні одної. Тим часом викеровую сама себе, коли не на професора, то на «світлого підпірника нашої літератури», читаю des bons auteurs 2, пишу «Одинака» і набрала на себе роботи стільки, що на всю зиму стане. Один мені жаль, що я не знаю, як буде з моїми англійськими уроками! Невже і тепер я не осягну сього давнього бажання? Тоді вже спущуся на саме дно песимізму... ПЬдла та Бял-ковська!..

Заходила до нас Ольга Ант[онівна] з дітьми (на хвилинку) та Борецький сам. От і всі наші прийоми. Не думай, що ми закрутимося у «виру», я до сього по допущу, як тобі се обіцяла. Хто бачив нашу хату (Ольга Антонівна], Бор[ецький], і Бялковська), дуже її хвалять, видимо, вона всім подобається.

Ну, коли ж приїде до нас папа, коли ти приїдеш і з ким? Якби вже скоріше!..

Пуц завтра писатиме, сьогодні йому нема часу. Я напишу теж Уксусові і Кахоті, а тепер хай вибачать, хочу одправить скрріш листа. Цілую всіх міцно і прошу писати про все дрібно-дрібненько. ЦілуїО тебе найбільше.

Твоя Леся

Пуц мене трошки слухається і не робить мені жадних прикрощів, як було часом дома. Видно, почуває, що «тепер же нас дві!»..

92. ДО О. С. МАКОВЕЯ

12 листопада 1893 р. Київ Київ, 18 93

Високоповаяший пане!

Думала я над Вашою заміткою в «Зорі» і прийшла врешті до того, що єдина рада в біді галицьких газет — страйк! Не знаю, чи таку раду у вас можна подавати публічно, а то б я подала. Справді, єдиний вихід такий, щоб усі газети застрайкували до того часу, поки всі псев-додередплатники не стануть передплатниками a la lettre !. Чи стане ж у галицьких журналістів солідарності та витривалості для сього, се вже я не знаю. Іншого виходу я не бачу, бо видно, що ваші передплатники дуже деморалізовані довголітнім досвідом, що можна читати газету і не платити за неї, отже, треба взятись до якого надзвичайного способу, щоб навчити їх звичаю. Щодо з’їзду літ[ераторів], то я тут де з ким говорила про нього;