Читати книгу - "Коханець леді Чатерлей"

нічого. Вона сміливо віддала все, усю себе, щоб закружляти у вихорі.

І здавалося, вона — море, всього лиш темні хвилі, які піднімаються й набухають, набухають у гігантському вирі, так що повільно вся її темнота задвигтіла в русі, а вона обернулась на океан, який котить свої темні, беззвучні маси. О, а десь унизу глибини в ній розділялися й котилися нарізно довгими, далекосяжними лавинами, і потім знову й знову розділялися у найчутливішому місці, в серцевині м'якого занурення, а він занурювався все глибше й глибше, торкався дальших обріїв, і вона розкривалася все глибше й глибше, і все важчі її хвилі котилися до якогось берега, розкриваючи її, і ближче й ближче сягав невідомий дотик, і далі й далі хвилі її єства котилися геть від неї, залишаючи її, доки зненацька в м'якій трепетній конвульсії сколихнулася вся її найчутливіша плазма, вона збагнула — це кінець завершення, і зникла. Вона зникла, її не було, і вона народилася — жінка.

О, надто гарно, надто гарно! Вона збагнула всю красу його згасання. Тепер усе її тіло з ніжною любов'ю прикипіло до невідомого мужчини, сліпо приліпилося до прив'ялого пеніса в час, коли він м'яко, тендітно, незбагненно відходив після могутнього напливу сили. Коли він випав, покинув її тіло, цей таємничий, чуттєвий об'єкт, з неї вихопився несвідомий крик чистої втрати, і вона спробувала повернути його назад. Він був такий довершений! І вона так його любила!

І тільки тепер вона збагнула скромну стриманість і ніжність цього пуп'янка, знову з неї вихопився короткий скрик подивування й болю, її жіноче серце кричало про ніжну тендітність того, що володіло такою силою.

— Як приємно! — простогнала вона. — Як приємно! — Та він не сказав нічого, тільки поцілував її ніжно і застиг на ній непорушно. І вона стогнала, немовби в блаженстві, немов жертва і новонароджена.

І тепер у її душі пробудився чудний інтерес до нього. Чоловік! Над нею дивовижна чоловіча сила! Все ще трохи налякана, вона обхопила його руками. Налякана таким дивним, ворожим, трохи відразливим об'єктом, яким він був для неї, чоловіком. І тепер вона скуштувала його, і наче сини Бога перебули з дочками людей. Який він гарний, яке чисте в нього тіло! Який приємний, приємний, міцний, однак чистий і тонкий, цей спокій чуттєвого тіла! Такий цілковитий спокій сили і ніжної плоті! Яка краса! Яка краса! Її руки соромливо поповзли вниз по його спині до м'яких невеликих півкуль його сідниць. Краса! Яка краса! Раптом полум'ям ударило нове усвідомлення. Яка доречна тут ця краса, краса того, що раніше викликало відразу. Невимовна краса дотику до теплих живих сідниць! Життя в житті, суща тепла міцна приваба. І дивний тягар мішечків між його ніг! Яка таїна! Що за дивний тяжкий тягар таємниці, який може м'яко й важко лежати в твоїй руці! Корені, корінь усього прекрасного, первісний корінь усілякої повної краси.

Вона притислася до нього з подихом захвату, що межував майже з благоговінням, з жахом. Він міцно обіймав її, та не говорив нічого. Він ніколи нічого не говорив. Вона притулялася до нього ближче й ближче, щоб якомога наблизитися до цього чуттєвого дива. І з глибин його цілковитого незбагненного спокою вона знову відчула миттєве хвилююче піднесення фалоса, іншої сили. І її серце розтануло від благоговіння.

І на цей раз його присутність у ній видалася м'якою і райдужною, такою, яку не могла охопити жодна свідомість. Ціле її єство, живе й несвідоме, трепетало, мов плазма. Вона не могла збагнути, що це. Вона не могла згадати, як це було. Тільки те, що це приємніше за все на світі. Тільки те. І по тому вона цілком завмерла, цілком забулась і не могла збагнути, скільки це тривало. А він усе ще був поряд, поряд, у незбагненній мовчанці. І вони ні про що не говорили.

Коли почало повертатися усвідомлення зовнішнього світу, вона припала до його грудей і прошепотіла: «Коханий! Коханий!» І він мовчки обнімав її. І вона, сама довершеність, згорнулася на його грудях.

Та його мовчанка не мала меж. Його руки, такі спокійні й дивні, обнімали її, немов квіти.

— Де ти? — вона прошепотіла до нього. — Де ти? Озвись! Скажи мені щось!

Він ніжно поцілував її й пробурмотів:

— Ай, моя любонька!

Та вона не зрозуміла, що він має на увазі, вона не знала, де він. У своїй мовчанці він, здавалося, загубився для неї.

— Ти мене любиш, правда? — пробурмотіла вона.

— Ех, ти знаєш! — відповів він.

— Але скажи мені! — благала вона.

— Ай! Ай! Ти що, не відчула? — він сказав невиразно, але ніжно та впевнено. І вона ще ближче присунулася до нього. В коханні він був настільки спокійніший за неї, і вона хотіла, щоб він її заспокоїв.

— Ти справді мене любиш? — вона прошепотіла вперто. І його руки ніжно погладили її, немов квітку, без трепету жадання, але з делікатною близькістю. Та все ж її переслідувала невтомна потреба заволодіти його любов'ю.

— Скажи, що завжди любитимеш мене! — благала вона.

— Еге ж! — сказав він неясно. І вона відчула, як її питання відкинуло його далеко від неї.

— Нам не пора вставати? — сказав він нарешті.

— Ні! — сказала вона.

Та вона відчула, як напружується його свідомість, прислухаючись до зовнішніх звуків.

— Скоро стемніє, — сказав він.

І вона відчула в його голосі тиск обставин. Вона поцілувала його з жіночим болем — закінчилася її година.

Він підвівся і підкрутив ліхтар, тоді почав натягати свій одяг, швидко зникаючи в ньому. Потім став, прямо над нею, застібав штани й дивився на неї вниз темними, широко розплющеними очима, його обличчя ледь розпашілося, волосся покуйовдилося, і він дивовижно теплий, спокійний і гарний у тьмяному світлі ліхтаря, такий гарний, що вона ніколи б не призналася йому в тому, наскільки він гарний. І це знову породило бажання пригорнутися до нього, обхопити його руками, адже в його красі крилася тепла, напівсонна віддаленість, що навівала їй бажання плакати, і стискати його, і володіти ним. Вона ніколи ним не володітиме. Отож вона лежала на ковдрі, ніжні дуги голих стегон, і він навіть уявлення не мав, про що вона думає, та й для нього вона так само була прекрасна, ніжна, надзвичайна істота, в яку можна зануритися до нестями.

— Я люблю, що я можу зайти в тебе, — сказав він.

— Я тобі подобаюся? — запитала вона, її серце калатало.

— Усе виліковує те, що я можу зайти в тебе. Я люблю, що ти відкриваєшся мені. Я люблю, що можу