Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

переступили межу смерті, а тобі до неї ще далеко.

— Хіба я не померла?

— Що ти! Ти житимеш довго. Дуже довго.

Фріда змовницьки подивилася на Маріку, мовби натякаючи на якийсь секрет, і раптом знову розсміялась.

— Якщо я жива, як я можу дихати під водою?

— Це місто Затонулих Кораблів. Тут усе інакше, ніж на землі.

— Що сталося з сином доглядача маяка? Він повернеться до рідних?

— Авжеж! Здається, його підібрало на борт торгове судно. Не мине і двох днів, як він буде вдома. Ти так піклуєшся про незнайому людину? Можна подумати, він для тебе щось зробив, — посміхнулася Фріда.

— А ти топиш кораблі, забираючи життя незнайомих людей. Можна подумати, вони перед тобою в чомусь завинили, — сказала Маріка, дивуючись власній зухвалості.

— Для мене й тих, хто населяє місто Затонулих Кораблів, це необхідність. Примари використовують енергію живих. Інакше ми не могли б існувати.

— Але до чого таке існування?! — з обуренням вигукнула Маріка.

— Ми не вільні піти, поки не покараємо винного в нашій смерті. Ось чому я хочу, щоб про мене пам'ятали.

— Хіба не можна підтримувати пам'ять добрими справами? — заперечила Маріка.

— Добрі справи забуваються значно швидше.

У людей коротка пам'ять, — відмахнулася Фріда.

— Неправда. Люди не забули, як ти врятувала жінку під час шторму.

— Тоді я не могла вчинити інакше. Вона чекала дитину, — сказала повелителька бур.

— Але хіба інші не достойні жалості? Ти приносиш так багато горя, коли віднімаєш у людей їхніх близьких.

— Чи тобі обстоювати смертних? У тебе ж немає нікого, кого ти могла б назвати рідною людиною, хіба не так?

— Неправда! У мене є… Тобто були… — Маріка знітилася. Вона не вміла брехати.

— Не намагайся обманути себе. У тебе не може бути нічого спільного з людьми. Навіть якщо виникне симпатія, вона буде недовговічною. Серед людей ти приречена на самотність.

— Але чому?!

— Тому що ти не звичайна людина.

— Я стала примарою, як ти?

— Ні. Ти була відзначена особливим даром із народження, хоча й народилася серед звичайних людей.

— Що ти таке говориш? Я жила серед людей і знаю: я така ж, як усі.

— Он як? Ти гадаєш, кожний смертний може побувати по той бік Дзеркала Доль і повернутися живим?

— Але я була там не сама, а з Глібом.

— Йому нізащо не вдалось би здійснити цю подорож без тебе. До того ж це було одного разу, коли ти перетнула межу, за яку смертним немає доступу. Ти пройшла повз Браму Смерті.

— Ні, ти помиляєшся, — похитала головою Маріка.

— Ти не пам'ятаєш цього, бо в тебе вкрали пам'ять, але я допоможу тобі згадати все. Ти мусиш нарешті дізнатися, хто ти насправді.

— Хто ж я? — прошепотіла Маріка.

— Ти чарівниця.

Дівчина подивилася на Фріду й нервово хихикнула. Маріка не сприйняла слова Фріди всерйоз. Вона подумала, що це всього лиш марення божевільної. Не можна ж дійсно повірити в таку нісенітницю. Чарівниця має бути особливою та вміти творити чудеса. А вона не в змозі допомогти навіть самій собі.

— Ти не віриш мені? Вважаєш мене навіженою? — посміхнулася Фріда. — А чи знаєш ти, що за камінець носиш на грудях?

— Це мій оберіг.

— Воістину так. Він оберігає тебе від будь-яких бід і напастей. Але передовсім це знак влади. Миле дитя, я розумію, що тобі важко в це повірити. Але тобі визначено стати правителькою острова Гроз. Чи готова ти згадати те, про що забула?

Маріка на мить завагалася. Щось підказувало їй, що вона підійшла до фатальної межі. Варто переступити її, і повернення до попереднього життя буде вже неможливим.

— Признаюся, деякі спогади завдадуть тобі болю, — додала Фріда.

Хоч як дивно, її слова підстьобнули Маріку. Ліпше дізнатися гірку правду, ніж усе життя не знаходити собі місця від численних запитань.

— Так, я хочу знати все, — на одному диханні випалила дівчина.

— Я й не чекала від тебе іншого рішення, чарівнице острова Гроз.

Фріда поманила її за собою.

Глава 26
Впадина Скатів

На глибині кипіло життя. Маріка не гадала, що під товщею води існує така краса. Фантазія природи не знала меж. Морське дно заворожувало та вражало різноманітністю барв. Ось прошмигнула зграйка яскраво-червоних морських окунів. Слідом неквапно пропливла вишукана жовто-чорна риба-ангел.

Між оброслими черепашками щоглами пурхали строкаті риби-метелики з рожево-блакитною лускою та жовтими плавниками.

Фріда вела Маріку з палуби на палубу, аж поки вони дійшли до крайнього корабля.

По услужливо спущеному трапу вони зійшли вниз. Далі простягалися зарості коралів. Біля сходів, на дні, розпушивши строкаті