Читати книгу - "Річки Лондона"

полум’яної смерті й увімкнув вентилятори витяжки, про існування якої я досі не здогадувався.

— Чому вона вибухнула? — спитав він.

— Швидке руйнування деталей звільняє займистий газ — водень, абощо, — відповів я. — З хімії я мав лише «задовільно». Газ змішується з повітрям усередині корпусу, потім електрична іскра й бабах! А питання, яке хочу вам поставити я, таке: закляття висмоктує з предмета магію, чи навпаки?

У відповідь я, звісно, почув, що і те, і інше.

— Зазвичай, це не вивчають ті, хто ще не опанував базові форми, — сказав Найтінґейл.

Магія, як її розумів Найтінґейл, створювалася життям. Чародій міг користуватися власною магією або магією, яку він зберіг завдяки чарам; останнє здалося мені надзвичайно цікавим, але до вибухів касових апаратів стосунку не мало. Однак життя захищає себе, і чим складнішим є життя, тим більше магії воно робить, але й тим важче цю магію відібрати.

— Неможливо забрати магію в іншої людини, — сказав Найтінґейл. — Або навіть у собаки.

— Вампіри, — сказав я. — Вони висмоктали життя з усього, що було в будинку, хіба ні?

— Вампіри безумовно паразити, але ми не знаємо, як вони це роблять, — відповів Найтінґейл. — А також ми не знаємо, як люди на кшталт твоєї подруги Беверлі Брукс беруть силу зі свого оточення.

— Саме в будинку вампірів я вперше помітив вплив на мікросхеми, — сказав я.

— Зважаючи, що машини стають дедалі більш схожими на людей, — сказав Найтінґейл, — напевно, вони теж починають творити власну магію. Але яким чином це може стати нам у пригоді?

Від такої псевдонауки я мало не скривився, але вирішив, що розбиратися з нею зараз невчасно.

— По-перше, — сказав я, — тепер ми знаємо, що те, що це робить, засмоктує величезну кількість енергії, а по-друге, тепер нам є, що шукати.

* * *

Але насправді нічого особливого ми не знайшли. Тим часом команду відділу вбивств Сівола призначили розслідувати винятково безглузде вбивство в пабі біля Пікаділі Серкас. Я відвідав місце того злочину, але там не було ніяких vestigia, зате був дурний, але зрозумілий мотив убивства.

— Обманутий хлопець, — пояснила Леслі одного вечора, коли прийшла до мене подивитися кінофільм. — Спочатку хлопець знайомиться з дівчиною, потім дівчина спить з іншим хлопцем, перший хлопець б'є ножем другого й тікає. Ми вважаємо, що він переховується у Волтгемстау.

Багато хто міг би сказати, що цим він уже достатньо себе покарав.

У вбивствах, що трапилися біля «Дж. Шикі», звинуватили Майкла Сміта, який, начебто, стрелив трьом чоловікам у голови з нелегальної вогнепальної зброї, а потім нею ж застрелив себе. ЗМІ могли б зацікавитися цим сильніше, якби саме тоді зірку мильних опер не спіймали в туалеті якогось клубу під час гомосексуального зв'язку з відомим футболістом. Ця подія засліпила ЗМІ щодо справжніх новин щонайменше на два тижні; за словами Леслі, це було занадто вчасно, щоб бути збігом.

Весь квітень я тренувався створювати форми, вивчав латину й експериментував із новими способами підривати мікросхеми. Кожного дня я водив Тóбі на прогулянку навколо Ковент-Ґарден і Кембридж-Серкас, сподіваючись, що він щось почує, але марно. Двічі я телефонував Беверлі Брук, але вона сказала, що її мати наказала їй не водитися зі мною, доки я не зроблю що-небудь з Батьком Темзою.

Травневі свята розпочалися як завжди: двома днями дощу, трьома днями мжички, і лише в суботу визирнуло сонце. Саме такого ясного дня думки молодого чоловіка сповнені романтики, морозива та вистав «Панч і Джуді».

Саме того дня на Ковент-Ґарден відбувався Травневий Ярмарок, який відзначився першим відомим виконанням «Панч і Джуді» з парадом духового оркестру, ляльковою месою в Акторській церкві, а загалом вистав «Панч і Джуді» було стільки, скільки вдалося вмістити на території церкви. Коли я був констеблем-стажистом у Черінг-Крос, цього дня я завжди був на чергуванні, тому цього разу зателефонував Леслі й спитав її, чи не хоче вона подивитися на ярмарку з точки зору цивільної людини. Ми купили в супермаркеті «Теско» морозиво та колу й вертілися серед туристів, доки не дійшли до переднього портика церкви. Єдина будка «професора» була встановлена буквально в метрі від того місця, де бідоласі Вільяму Скірмішу відбили голову.

— Чотири місяці минуло, — сказав я.

— Нудними ці місяці не були, — сказала Леслі.

— Це тому, що тобі не треба було вчитися латини, — сказав я.

Для того, щоб діти могли сісти, були покладені мати, а нам, дорослим, треба було стояти позаду. Чоловік у строкатому костюмі блазня вийшов уперед, щоб розігріти глядачів. Він пояснив, що впродовж століть було багато різних версій вистави «Панч і Джуді», але сьогодні, щоб просвітити та розважити нас, знаменитий професор Філіп Пойнтер виконає Трагічну Комедію або Комічну Трагедію про Панча та Джуді в тій версії, яку 1827 року Джованні Піччіні розповів Джонові Пейну Кольє.

Ця історія розпочалася з того, що Панча вкусив за ніс собака Тóбі.

Розділ 8
Скорочена версія

Собака Тóбі кусає Панча, а той забиває до смерті пана Скарамуша, хазяїна Тóбі. Потім Панч іде додому, викидає свою дитину у вікно й забиває до смерті свою дружину Джуді. Він падає зі свого коня і б'є ногою лікаря в око. Лікар кидається на нього з палицею, але Панч відбирає її та