Читати книгу - "Чужинець в Олондрії (ЛП)"

193
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 120
Перейти на сторінку:
схилив голову і торкнувся чола. — Праведно є їй поклонятися. Ми тут, в Долині, любимо її, телмарон. Моя власна дочка хотіла бути однією з тих, що їй присвятилися, але в нинішні часи храм набирає менше послушниць… — Він махнув головою кудись через плече і за одним заходом товстим пальцем прочистив собі вухо. Потім старий запросив нас увійти під арку, і ми опинилися у величезній старій залі, явно оригінальній світлиці з часів побудови радху, в якій панувало закіптюжене огнище.

Ця велика, пропахла димом світлиця з нічим не прикрашеними стінами була би похмурою і гнітючою, якби в пласкому даху над нею не було ляди, що стояла нарозтвір і пускала досередини широкий потік яскравого денного світла. Відразу під лядою містився просторий альков, чи то спальне горище; над його краєм виднілося кілька жвавих, усміхнених дівчачих голівок. Світлиця була обставлена двома залізними ліжками, кількома плетеними з соломи стільцями і дерев'яною шафою, розмальованою вишнями.

Старого чоловіка звали Ков’ян. Він заговорив про врожай винограду, і при цьому спльовував ув олов'яну плювальницю з такою силою, що посудина аж крутилася на місці. Молода жінка показалася у темному дверному отворі біля огнища і кинула коротку фразу дівчаткам на горищі. Двоє з них спустилися сходами вниз і відбігли од дверей, шепочучись і кидаючи в наш бік погляди величезних темних очей. За мить вони повернулися з круглим килимком, розстелили його на підлозі посеред світлиці й поставили на нього дзиґлик. Повітрям поширився неймовірно апетитний запах, щось духмяне з натяком на свинячий смалець, і я аж зніяковів од гуркоту, що розлігся з мого живота, — але Ков’ян якраз зрадів тому свідченню нашого голоду і поплескав мене по коліні своєю вузлуватою ручиською, твердою, як молот.

Дівчатка притягли бурдюк, і Ков’ян наповнив нам келишки міцним, пряним витриманим вином під назвою «Вино Білих Бджіл». Не встигли ми допити, як знадвору почулися звуки метушні, що швидко наростали, і досередини увірвалися четверо молодих чоловіків зі стривоженими й вичікувальними мінами. Це були сини Ков’яна і сини його сестри: вочевидь, було послано дитину, аби прикликала їх з полів. Вони спішно вмилися у дворі, й тепер з їхніх борід і довгого волосся стікала вода, розповзаючись темними плямами по плечах роб. Через ножі за поясами та олов’яні прикраси, які нагадали мені галерних рабів, вони справляли враження людей грубих і навіть диких; але вся їх завзятість пішла на те, аби нас привітати. Відбувся обмін поклонами, і ще більше стільців було видобуто із закапелків радху. «Хлопчиська», як їх називав Ков’ян, цілком комфортно влаштувалися на скрипучих залізних ліжках і хлебтали вино просто з бурдюка, бо келишків більше не було. В цю активну, товариську атмосферу втрутилася пара підлітків, які урочистою ходою внесли на плечах колосальних розмірів таріль.

Мирос, підбадьорений вином, привітав їх появу вигуками й постукуванням перснем по келишку. А тоді підморгнув мені та прошепотів: — Я ж казав, що вони нам щось та й дадуть! Носії епічного тареля, хлопчик і дівчинка, аж тремтіли з натуги під його вагою, поки опускали на дзиґлик посеред світлиці. На ньому парувала пречудова тушеня зі свинини, морв і каштанів. З темряви попід стінами матеріалізувалися голодні дітлахи. Останньою зі всіх увійшла сестра Ков'яна, матріарх домогосподарства: огрядна жінка з насмішкуватими очима на видубленому сонцем обличчі.

У кожному кутку великої світлиці спалахнула розмова, всі чоловіки, жінки й діти розмовляли одночасно, але тільки Ков’ян не намагався говорити тихше, отож його збуджений голос лунав голосніше за інші. Він закликав нас відвідати Гулюету, заміський маєток на північ од шляху, де «молоді принци» насолоджувалися музикою і полюванням. Гулюету був мисливським палацом: кожного дня там подавали копчену оленину, а на пласкому даху молодики практикувалися у фехтуванні.

— Це біля Білої Річки, — сказав він, і я запитав його, чи це не та Біла Річка, що згадується в Романі Долини.

— В Романі? — перепитав він, зробивши великі очі, а сім'я оточила мене, коли я вийняв книжку і почав читати:

— «Там є ріка, вимощена зірками. Її поверхня вкрита мигдалевим цвітом; і тече вона через поля моєї мрії, немов ріка снігу. Біла Ріка — так її називають. Вона тече понад багрянцем макових полів, понад синню полів лавандових. Вода її солодка, а німфи, що в ній мешкають, приязні до людей. Цілими днями сидять вони на берегах, чешучи вовну…

Коли я відвів погляд од книжки, Ков'ян постукав по своєму келишку на знак схвалення. Його сестра посміхалася над своєю кавою та облизувала зуби, щоб прибрати з них гущу.

Світло вичахало, зношене до нитки. Ков’ян встав і підніс сірника до маленького каганця, що стояв на шафі. Аж тоді, коли стало зовсім темно і бліде світло зірок стало сотатися крізь ляду в стелі, Верховний Жрець Авалеї зайшов у світлицю. Він ступив через поріг без будь-яких запитань, без жодних виявів поваги, відкинув свій капюшон, очі йому блищали, а гув’ялхі по черзі підходили до нього й цілували в руку, і життя, що почало було входити до моїх вен, завмерло, як сік у поваленому дереві, і я знову згадав про присутність смерті.

Жрець сів, відмовився від вина й тушені і прийняв лише склянку води та шматочок сиру. Його жахливий, люблячий погляд обіймав усе, що він бачив у Ков’яновому домі.

— Чому ніхто не оповідає казок? — озвався він. — Посеред нас є чужинець, острів'янин. Тож розважмо його за звичаєм Долини.

— Бабусю, бабусю! — загукали діти.

Ков’янова сестра склала руки, її очі променилися втіхою у світлі каганця.

— Ну гаразд, — відповіла вона. — Оскільки наш гість захоплюється Романом Долини, я розповім йому дещо дотичне.

Вона вмостилася зручніше, аж стілець під нею зарипів. Вона прочистила горло. Десь у глибині світлиці запхинькала дитина, але її одразу прикоськали і знову запала тиша. І тоді жінка розповіла свою казку голосом гортанним і водночас гладким, як новий індійський шовк, і тільки кішка з-за стіни час від часу переривала розповідь своїм вереском.

1 ... 56 57 58 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужинець в Олондрії (ЛП)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чужинець в Олондрії (ЛП)"