Читати книгу - "Темна матерія"

часток, про факт якого нам відомо, але чого ми ніколи не побачимо.

Завжди існує межа, бар’єр між рівняннями й реальністю, яку вони виражають.

Але все це скінчилося. Принаймні для мене.

Я не можу повірити, що тут стою. Що я й справді перебуваю в цьому місці. Що воно існує.

Страх полишає мене, бодай на мить.

Мене розбирає цікавість.

— Найпрекрасніше, що ми можемо переживати — це відчуття таємниці — кажу.

Аманда дивиться на мене.

— Це не я сказав — Ейнштейн.

— А це місце хоча б реальне? — питає вона.

— Що ти маєш на увазі під словом «реальне»?

— Ми стоїмо на матеріальному місці?

— Я думаю, що це прояв розуму, коли він намагається візуально пояснити щось таке, чого наш мозок не здатен збагнути.

— І що ж це?

— Суперпозиція.

— Тобто зараз ми переживаємо квантовий стан?

Я роззираюсь, вдивляюся в коридор позаду. Потім дивлюсь у темряву попереду. Навіть у тьмяному світлі видно, що простір має рекурсивну властивість, наче два дзеркала, одне напроти одного.

— Та-а-ак. Він просто має вигляд коридору, та я думаю, насправді — це куб повторює себе в усіх можливих реальностях у тій самій точці простору й часу.

— Наче поперечний переріз?

— Точно. У квантовій механіці об’єкт, який містить усю інформацію про систему — перед тим, як він колапсує внаслідок спостереження — іноді називають хвильовою функцією. Мені здається, цей коридор — це те, як наш мозок візуалізує вміст хвильової функції, в усіх можливих проявах, для нашого квантового стану суперпозиції.

— То куди ж веде цей коридор? — питає вона. — Якщо ми просто йтимемо, то куди дійдемо?

Коли я вимовляю це вголос, диво зникає і з’являється жах:

— Кінця немає.

Ми йдемо далі, щоб довідатися, що станеться, якщо щось зміниться, якщо ми щось змінимо.

Але ми бачимо тільки двері, двері, двері, двері.

Коли ми вже йдемо якийсь час, я кажу:

— Я рахував їх, відколи ми рушили коридором, і оце вже чотириста сорокові двері. Кожний куб повторюється через три з половиною метри, тобто ми вже пройшли добрих півтора кілометра.

Аманда зупиняється і скидає рюкзак з плечей. Вона сідає під стіну, я вмощуюся поряд із нею, ліхтар — між нами.

Я кажу:

— А що, як Лейтон вирішить кольнутися, добереться сюди й ганятиметься тут за нами?

— Він ніколи цього не зробить.

— Чому?

— Бо він до смерті боїться того куба. Як і всі ми. Крім тебе, бо ти єдиний, хто зайшов у нього і вийшов назад. Ось чому Лейтон хотів за всяку ціну примусити тебе розповісти, як ним управляти.

— А що сталося з пілотами-випробувальниками?

— Перший, хто зайшов у куб, був хлопець на ім’я Метью Смелл. Ми не уявляли, з чим маємо справу, тому дали Смеллу прості й чіткі інструкції. Зайти в куб. Зачинити двері. Сісти. Вколоти собі препарат. Що б не сталося, що б він не побачив, він мав сидіти на тому ж місці, чекати, поки не припиниться дія препарату, і вийти назад прямо в ангар. Навіть, якби він побачив оце все, він не мав права залишати куб. Йому було заборонено рухатись.

— І що сталося потім?

— Минула година. Він запізнювався. Ми хотіли відчинити двері, але боялися, що порушимо щось, що відбувалося всередині. Через двадцять чотири години ми нарешті відчинили його.

— І куб був порожній.

— Так, — у блакитному світлі Аманда виглядала виснаженою. — Зайти в куб і вколоти собі препарат — це подорож в один кінець. Повернення немає, і ніхто не буде ризикувати, ганяючись за нами. Ми тут самі. То що ти збираєшся робити?

— Які кожен поважний учений — експеримент. Відчинити двері, подивитися, що буде.

— Ну, і так, для ясності. Ти уявляєш, що там може бути за всіма цими дверима?

— Абсолютно не уявляю.

Я подаю Аманді руку. Завдаючи рюкзак собі на плечі, я відчуваю перші ознаки спраги. Цікаво, чи прихопила вона бодай трохи води?

Ми йдемо коридором, і насправді я боюсь зробити вибір. Якщо є безкінечна кількість дверей, то, зі статистичної точки зору, вибір сам по собі означає все й нічого. Кожен вибір правильний. Кожен вибір помилковий.

Нарешті я зупиняюсь і кажу:

— Може, оці?

Вона стенає плечима.

— Давай.

Узявшись за холодну металеву ручку, я питаю:

— У нас же є ампули, правда? Бо це було б...