Читати книгу - "Темна матерія"

class="book">— Я перевірила сумку, коли ми зупинялися хвилину тому.

Я повертаю ручку вниз, чую ковзання ригеля і смикаю.

Двері відчиняються всередину. Видніється рама.

Аманда шепоче:

— Що ти там бачиш?

— Поки що нічого. Дуже темно. Ану, дай-но. — Коли я беру в неї ліхтар, то помічаю, що ми знову стоїмо в одному кубі. — Глянь, — кажу я. — Коридор пропав.

— Це тебе дивує?

— Насправді це має сенс. Середовище за дверима взаємодіє з внутрішньою частиною куба. Це дестабілізує квантовий стан.

Я повертаюсь до відчинених дверей, тримаючи перед собою ліхтар. Просто перед нами видно землю.

Потрісканий тротуар.

Масляні плями.

Коли я виходжу, під ногами в мене хрустить скло.

Я допомагаю Аманді вийти, і ми обережно ступаємо. Світло розсіюється, падає на бетонну колону.

Фургон.

Кабріолет.

Седан.

Це парковка.

Ми піднімаємося похилою дорогою, обабіч якої стоять автомобілі. Орієнтуємось по залишках білої смуги, котра розділяє ліву й праву смуги.

Куб залишився десь позаду, пропав з виду, поглинутий темрявою.

Минаємо знак зі стрілою, яка вказує ліворуч поряд зі словами:

«ВИХІД НА ВУЛИЦЮ»

Завертаємо за ріг, піднімаємося іншим з’їздом.

Праворуч уздовж валяються шматки стелі, які, падаючи, розчавили лобове скло, капоти й дахи машин. Що далі ми рухаємося, то гірше стає навколо. І ось ми вже видираємось на бетонні валуни, а навкруги ножами й химерним плетивом стриміє іржава арматура.

На півдорозі до наступного рівня дорогу нам перепинає величезна купа сміття.

— Мабуть, нам краще просто повернутися, — кажу я.

— Глянь... — вона бере ліхтар, і я йду за нею до входу на прогін.

Двері прочинені й Аманда відчиняє їх повністю.

Суцільна темрява.

Ми піднімаємося нагору, до сходових дверей.

Нам доводиться удвох відчиняти їх.

У вестибюлі гуляє вітер.

Крізь порожні сталеві рами того, що колись було величезними двоповерховими вікнами, пробивається якась подоба денного світла.

Спершу мені здається, що на підлозі лежить сніг, але він не холодний.

Я стаю навколішки, набираю повну жменю. Він сухий, мармурова підлога вкрита шаром цього «снігу» заввишки сантиметрів з тридцять. Він вислизає крізь пальці.

Ми пробираємось повз довгу стійку реєстрації з назвою готелю мудрованими прописними літерами, які все ще тримаються на її фасаді.

На вході ми проходимо між двома здоровенними ящиками, в котрих стирчать дерева, зовсім сухі, з покрученими вузлуватими гілками, на яких теліпається висохле, аж наче бляшане листя, і торохтить під вітерцем.

Аманда вимикає ліхтар.

Ми проходимо крізь обертові двері з вибитим склом.

Хоч надворі й не холодно, враження таке, що навколо лютує хуртовина.

Я виходжу на вулицю і дивлюся між темними будинками на небо із слабеньким натяком на червонястий відтінок. Воно світиться так, як ото буває в місті, коли небо затягнуте низькими хмарами й вогні будинків відбиваються у їхній волозі.

Але ніде немає ніяких вогнів.

Жодного вогника навколо.

Ці частинки падають, як сніг, струмують, наче тюлеві фіранки на вітрі, летять в обличчя, але не жалять холодом.

— Це попіл, — каже Аманда.

Попільна заметіль.

Тут, надворі, попелу по коліна, і в повітрі стоїть такий запах, як уранці від холодного каміна.

Мертвотний сморід згарища.

Попіл дуже густий, верхніх поверхів хмарочосів не видно. Довкола панує тиша, і тільки вітер дме між будинками й крізь будинки, і чути посвистування попелу, коли він сірими кучугурами намітається довкола покинутих автомобілів і автобусів.

Я не вірю власним очам.

У те, що я справді перебуваю в чужому світі.

Ми йдемо серединою вулиці, вітер дме нам у спину.

Я не можу позбутися відчуття, що темрява хмарочосів оманлива. Це просто кістяки, самі контури в зливі попелу. Вони більше нагадують якісь неймовірні гори, ніж щось, створене людськими руками. Деякі похилились, якісь уже попадали, а високо вгорі, де панує безжальний вітер, я чую стогін сталевих каркасів, які ще тримаються з останніх сил.

Раптом я відчуваю якийсь різкий тиск позаду очей.

Він з’являється і зникає менше ніж за секунду, наче спрацьовує якийсь вимикач.

Аманда питає:

— Ти теж це відчуваєш?

— Такий тиск за очима?

— Точно.