Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України

Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

209
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 210
Перейти на сторінку:
здійснює контроль за додержанням по­рядку та умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засу­дженого; бере участь у виховній роботі із засудженим; контролює поведінку засуджених; вносить подання органу внутрішніх справ щодо здійснення при­воду засуджених, які не з’явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та надсилає матеріали до органу внутріш­ніх справ для оголошення розшуку таких засуджених; застосовує заходи за­охочення і стягнення; дає дозвіл на звільнення з роботи засуджених за влас­ним бажанням протягом строку відбування ними покарання.

6. Засуджені зобов’язані: додержуватися встановлених порядку та умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу ін­спекцію про зміну місця проживання; періодично з’являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки засудже­ного до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які докумен­тально підтверджені.

1. Виконання покарання у виді виправних робіт регулюється Криміналь­но-виконавчим кодексом України, а також Інструкцією про порядок виконан­ня покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань (далі — Інструкція), затвердженою нака­зом Державного Департаменту України з питань виконання покарань Міні­стерства внутрішніх справ України № 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Застосування виправних робіт як виду кримінального покарання має май­же вікову практику і досвід виконання. Називалися вони по-різному —«обо­в’язкові громадські роботи», «примусові роботи без тримання під вартою», але сутність їх залишалася незмінною — примусова праця з проживанням вдома. Більшість дослідників вважають виправні роботи майновим стягненням, «за­маскованим штрафом», «штрафом у розстрочку», оскільки вони вписуються в різновидність штрафних санкцій. Виправні роботи у практиці застосування кримінальних покарань посідають значне місце, нині вони передбачені у 97 санк­ціях статей Особливої частини Кримінального кодексу України. Історично до­ведена їх доцільність і «життєздатність» — вони завжди були і залишаються альтернативою позбавленню волі (особливо його коротких строків) стосовно осіб, які вчинили нетяжкі злочини і виправлення яких було можливе без ізо­ляції від суспільства за участі в суспільно корисній праці з громадським впли­вом трудового колективу. Нині одним із проявів гуманізації каральної політи­ки держави є поступове зниження на засудженого карального впливу право- обмежень, що складають зміст виправних робіт.

2. Виправні роботи застосовуються лише як основна міра кримінального покарання у разі: а) коли така міра покарання передбачена санкцією статті кримінального закону; б) призначення більш м’якого покарання, ніж те що пе­редбачене у санкції відповідної статті Кримінального кодексу України (ст. 69 КК); в) заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення (обмеження) волі більш м’яким покаранням (ст. 82 КК); г) заміни штрафу виправними ро­ботами у випадках злісного ухилення від його сплати (ч. 4 ст. 53 КК); д) замі­ни більш м’яким покаранням обмеження чи позбавлення волі стосовно звіль­нених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті (ч. 4 ст. 83 КК); є) звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).

3. Строк призначення виправних робіт складає — від 6 місяців до 2 років, з відрахуванням із заробітку засуджених від 10 до 20%, стосовно неповнолітніх від 16 до 18 років — від 2 місяців до 1 року, з відрахуванням із заробітку від 5 до 10% в дохід держави протягом строку відбування покарання. Вибір розмі­рів відрахувань встановлює суд, залежно від обставин кримінальної справи: характеру і тяжкості вчиненого злочину, особи винного, матеріального, май­нового, сімейного становища і вимог закону про індивідуалізацію покарання.

4. Виправні роботи відбуваються на підприємствах незалежно від форми власності за місцем роботи засуджених (ч. 1 ст. 41 КВК). Засуджені залиша­ються працювати на тому ж підприємстві, на тій же посаді чи роботі. Переве­дення на іншу посаду чи роботу відбувається за підстав, передбачених законо­давством про працю, за винятком обмежень, встановлених вироком суду та кри­мінально-виконавчим законодавством.

5. Призначаються виправні роботи тільки працюючим і працездатним осо­бам, відбуваються лише за місцем їх постійної роботи з урахуванням спеціаль­ності. За цих умов до них не можуть бути засуджені: а) інваліди першої або другої групи, особи пенсійного віку; б) вагітні жі­нки і жінки, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною; в) неповно­літні до 16 років; г) військовослужбовці строкової служби; ґ) особи, які вчини­ли злочини, пов’язані з виконанням службових або професійних обов’язків, коли залишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблення виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення таких же злочинних діянь; д) працівники правоохоронних органів, нотаріуси, судді, прокуро­ри, адвокати, державні службовці, посадові особи органів місцевого самовря­дування.

Якщо до покарання у виді виправних робіт засуджуються неповнолітні ві­ком від 16 до 18 років, необхідне додержання поставленої законом умови — обов'язкове забезпечення належного нагляду за їх поведінкою і здобуття ви­робничої кваліфікації.

6. У сучасних умовах Державний департамент України до практики за­стосування виправних робіт в порядку, передбаченому ст. 82 КК України (за­міна не відбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м'яким по­каранням), потребує певних соціальних гарантій. Звертатися до суду з подан­ням про розгляд цього питання установи виконання покарання зобов'язані лише за наявності довідки з організації, підприємства, установи, де особа бу­де працевлаштована з наданням житла на період виконання виправних робіт. Тому розраховувати на таку заміну можуть тільки особи, що документально підтвердили своє майбутнє працевлаштування та забезпечення житлом. Біль­ше того, з 2005 р. працевлаштування засуджених з цього приводу повинно узгоджуватися через відділи кримінально-виконавчої інспекції територіаль­них управлінь Департаменту за місцем, де має намір проживати засуджений після звільнення. Тобто, перед тим, як направляти матеріали до суду, адміні­страція колонії через регіональне управління за участі співробітників кримі­нально-виконавчої інспекції перевіряє серйозність намірів (гарантію) підпри­ємства, організації або установи працевлаштувати засудженого в разі заміни покарання у виді позбавлення (обмеження) волі виправними чи громадськими роботами.

Тоді у випадку, коли засудженому буде відмовлено у працевлаштуванні за наявністю виданої довідки, кримінально-виконавча інспекція повинна переві­рити підстави такої відмови. Якщо відмова пов’язана з тим,

1 ... 56 57 58 ... 210
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"