Читати книгу - "Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя"

— Руйнівник Бастілії! — гордо відповів Жак.

— Це я бачу. А ім'я? Має ж у тебе бути ім'я?

— Звіть Жаком, якщо не заперечуєте.

— Жаків багато. Ти цілком заслуговуєш, щоб тебе відрізняли від інших Жаків і звали Жаком Відважним.

Цього разу не тільки вуха, а й щоки Жакові зашарілися. Піт і доти градом котився з його обличчя, а зараз хлопець уперше за цілий день відчув, яка нестерпна липнева спека.

— Бачиш, слава йде за тобою по п'ятах! — захоплено прошепотів Шарль. І на доброму його обличчі не відбилося й тіні заздрощів. Жак встиг це помітити, хоч думав тільки про одне — як пробитися вперед.

Розділ двадцять восьмий
БАСТІЛІЇ БІЛЬШЕ НЕМА!

А натовп усе збільшувався. І ось людський потік, в якому опинилася Ежені, впритул підступив до Бастілії.

Ежені йшла в одній лаві зі старим робітником і якимось молодиком: обидва підбадьорювали її жартами і гострими слівцями. Та Ежені й без того не сумувала. Час од часу вона зверталася до своєї Габі. Та, певне, її розуміла, бо відповідала короткими звуками.

— Як тебе звати? — звернувся хлопець до своєї сусідки.

— Ежені. А тебе?

— Мене звуть Фелісьєн, я бондар, — охоче відповів хлопець.

Ежені тільки-но зібралася відповісти, що вона швачка й велика майстриня, як загуркотіла гармата.

Де Лоне, вирішивши, що час кінчати з бунтарями, скомандував:

— Залп!

Постріл викликав замішання. Лави відразу порідшали. Впали перші поранені.

Серед загальної паніки Філісьєну вчувся тихий стогін десь зовсім поруч. Він стурбовано озирнувся. Ежені лежала на землі.

— Вона поранена! — гукнув Фелісьєн старому.

Взявши на плечі знесилене, обважніле тіло Ежені, Фелісьєн, пробиваючись крізь поріділий натовп, за допомогою старого переніс і вклав його біля ґанку якогось будинку. Вона була мертва. Вбиту тим же пострілом сороку не помітили, і вона залишилася лежати на бруківці.

— Ну що ж, — сказав старий, — ми навіть не знаємо, хто ця жінка, як її звали. І як вона жила, теж невідомо, та вмерла вона гарно, гідно. Вічна їй пам'ять! А нам треба поспішати!

І він показав на натовп, що поволі знову збирався, готовий далі штурмувати Бастілію.

Побачивши мертву Ежені, хлопець у червоному кірасирському колеті[17] вискочив на камінь і, простягнувши руку до фортеці, звідки пролунав постріл, що влучив у Ежені, закричав гучним голосом:

— Хто б ти не був, та якщо закривавив свої руки, якщо ти принизив себе до того, що вбив беззахисну жінку, ти не гідний називатися французом! Смерть тобі! Вперед!..

Усі кинулися за чоловіком у колеті й улилися в натовп, що штурмував Бастілію.

Тим часом юрми людей безперервно йшли на Гревський майдан, до Ратуші. Народ чекав од міської влади допомоги.

Купецький старшина де Флессель повинен змусити коменданта Бастілїї здати неприступну фортецю міській міліції.

І хоч за останні два дні де Флессель не раз безсоромно обдурював народ, усім здавалося, що саме зараз він не може зрадити.

Свою появу на балконі ратуші, навколо якої хвилювалося людське море, де Флессель обставив дуже врочисто. Під звуки труби він з'явився в парадному мундирі із сувоєм паперу в руці.

Запала тиша, і купецький старшина почав читати завчасно написану ним заспокійливу промову, звернену до населення Парижа. Він роз'яснював, що в коменданта Бастілії наймирніші наміри і що він ніколи не використає зброї проти народу.

Ледве де Флессель вимовив ці слова, як пролунав зловісний гуркіт гарматного пострілу, того самого пострілу, від якого загинула Ежені. Це вдарила гармата Бастілії.

Почулися вигуки: «Зрада! Зрада!»

І тієї ж миті пролунав постріл у відповідь, уже з рушниці. Де Флессель був убитий наповал рукою невідомого месника.

Більшість тих, хто зібрався на Гревському майдані, сповнені рішучості зломити опір де Лоне, кинулися тепер до Бастілії.

Сюди щохвилини підходило підкріплення. Ось загін з ремісників, ним керують червонодеревці брати Кебер; ось ще загін, його веде шістдесятирічний чоловік з військовою виправкою. Він старий, випробуваний у боях воїн, тепер у відставці. А ось і загони французької регулярної армії, що перейшли на бік повсталих.

Тепер перед тими, що вели облогу, стояло завдання пробитися до другого звідного моста. Вони хотіли зруйнувати його, як і перший. Та залп, що несподівано пролунав з фортеці, викликав метушню серед нападаючих. Це були здебільшого недосвідчені воїни, які билися вперше в житті. Вони відсахнулися назад, намагаючись заховатися хто під склепіннями, хто у дворі. Проте незабаром паніка минула, і всі, хто мав рушниці, почали стріляти в солдатів, що розташувалися вздовж по валу.

— Вперед, хлопці! — бадьоро гукнув Леблан, побачивши хвилинне вагання друзів. — Тільки не відступати! — За його прикладом усі кинулися назустріч картечі.

Поряд з Шарлем упав навзнак чоловік середніх літ. Кров залила сірі плити двору.

— Мені страшно! — прошепотів Шарль, схопивши Жака за руку.

— Мені теж! — видихнув Жак. На мить він уявив собі, як куля влучає в нього, завдає йому нестерпних страждань, на нього наступають, по ньому йдуть… А ще страшніше, якщо куля влучить у Шарля… Ні, ні, геть ці думки! Геть страх!

Жак нахилився над пораненим. Хтось уже переносив його далі від натовпу. Вперше Жакові довелося побачити, як умирають люди під кулями.

А поранений ледь чутно прошепотів:

— Не знищуйте цього каміння!..

Жак подумав, що чоловік марить, і, бажаючи чимось допомогти йому, може, сповістити рідних, запитав:

— Хто ви? Як ваше ім'я?

— П'єр Фонтен, художник… Я… — Чоловік перевів подих і, зібравшись на силі, додав голосніше: — Камені Бастілії… Хай їх топчуть ноги перехожих, людей всієї Франції…