Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

сталося? З’явилися помилки. Біологи називають їх мутаціями. Але чим є мутація, як не сліпою помилкою, непорозумінням поміж батьком-відправником і нащадком-адресатом? За образом і подобою своєю… так, але недбало! Неточно! А схожість дедалі спотворювалася: з’явилися трилобіти, гігантозаври, секвої, козулі, мавпи і ми. Із зіткнень недбальства, похибок… Але ж так само було з моїм життям. Через недогляд я з’явився на світ, випадково потрапив у Туреччину, звідки той же випадок закинув мене в Африку… Я боровся, як той плавець із хвилею, та не я нею керував… Вона несла мене… Розумієш? Друже мій, ми недооцінили історичної ролі помилки як фундаментальної Категорії Існування. Не міркуй по-маніхейськи! За цією школою бог створює порядок, а сатана підставляє ногу. Це не так! Якщо я роздобуду тютюн, то напишу відсутній у книзі філософських категорій розділ — антологію Апостази, — теорію буття на помилках, бо помилка кладе відбиток на помилці, помилкою керує, помилку творить, і Долею Світу стає випадковість.

Сказав він це, спакував манатки і пішов у джунглі. А я залишився, щоб чекати його повернення, з останнім «Плейбоєм», з якого на мене дивиться обеззброєна законом Доньди секс-бомба, гола, як сама правда.

Генрі Каттнер[43]
ТЕ, ЩО ВАМ ТРЕБА
Оповідання

З англійської переклали Олександр Коваленко та Володимир Курбатов[44]

Так було написано на вивісці. Тім Кармайкл, який працював у газеті, що спеціалізувалась на економіці, і підробляв, постачаючи сенсаційні й неправдиві статті до бульварних газет, не відчув чогось особливого у тому. що напис був задом наперед. Він гадав, що то дешевий рекламний трюк, який дуже рідко зустрічається на Парк-авеню, де вітрини магазинів вирізняються своєю класичною респектабельністю. І це його дратувало.

Він промурмотів щось сам до себе. микаючи вітрину, але раптом повернувся і підійшов ближче. Спокуса осягнути зміст написаного була велика, хоча його роздратування зростало. Кармайкл стояв перед вітриною, задерши голову, і подумки повторював: «Ми маємо те, що вам треба». Як так?

Напис було набрано невеликими літерами на чорній стрічці, що перетинала вузьке вікно вітрини. Унизу була шибка з гнутого просвітленого скла. Крізь вікно Кармайкл зміг розгледіти шматок білого оксамиту з кількома предметами, дбайливо розкладеними на ньому. Іржавий цвях, лижа і діамантова тіара. Це нагадувало декор у стилі Сальвадора Далі для Картьє чи Тіффані[45].

«Ювелірна крамниця? — подумки запитав Кармайкл. — Але до чого тоді: «Те, що вам треба»?

В його уяві одразу постали мільйонери, які страждають від неможливості знайти підхоже намисто з перлів, багаті спадкоємниці, що проливають гіркі сльози у пошуках зірчастих сапфірів. Принцип торгівлі предметами розкоші полягає в тому, що треба спарувати примхливий попит з пропозицією; дуже небагатьом потрібні діаманти. Лише вони хочуть і можуть дозволити собі купити їх.

«А може тут продають казкових джинів у пляшках, — гадав Кармайкл, — чи чарівні палички? Принцип той самий, що й в атракціонах на Коні-Айленді. Пастка для легковірних. Закликальник перед дверима, і народ платитиме свої десятицентовики і валом сунутиме до крамниці. За два центи…»

Того ранку він був у поганому гуморі і довколишній світ викликав у нього відразу. Його вабила перспектива знайти козла відпущення, а наявність репортерського посвідчення певною мірою її розширювала. Кармайкл відчинив двері й увійшов до крамниці.

Це таки була Парк-авеню. Ніяких сумнівів. Усередині ані прилавків, ні скляних шаф зі зразками. Ця крамниця могла б правити за картинну галерею, бо на стінах висіло кілька картин, написаних олійними фарбами. Кармайкла вразило те, Що атмосфера розкоші сполучалася тут з духом нежилого приміщення.

З-за чорної завіси вийшов високий чоловік із ретельно зачесаним білим, як сніг, волоссям, рум’яним, здоровим обличчям і блакитними очима. Йому було років шістдесят. Вдягнений він був у дорогий, але невипрасуваний твідовий костюм, що дисонував з декором крамниці.

— Доброго ранку, — привітався чоловік і швидким поглядом окинув одяг Кармайкла. Видно, він був трохи здивований. — Бажаєте скористатися з моїх послуг?

— Можливо, — Кармайкл відрекомендувався і показав своє репортерське посвідчення.

— Еге! Мене звуть Теллі. Пітер Теллі.

— Я побачив вашу вивіску.

— Ну то й що?

— Наша газета постійно шукає замовників реклами. Досі я не помічав вашої крамниці…

— Я тут уже багато років, — відказав Теллі.

— Це картинна галерея?

— Та ні.

Двері відчинилися. Зайшов рум’янолиций чоловік і сердечно привітав Теллі. Впізнавши відвідувача, Кармайкл відчув, що крамниця швидко виросла в його очах. Рум’янолиций чоловік був значною персоною, дуже значною.

— Я прийшов зарано, містере Теллі, — промовив він, — але мені не хотілося відкладати.

— Чи мали ви час дістати те, що мені потрібно?

— Так. Ця річ у мене. Зачекайте хвилину. — Теллі зник за ширмою, виніс невеликий, акуратно загорнутий пакунок і дав його рум’янолицьому чоловіку.

Той простягнув чек — Кармайкл встиг помітити суму і мало не ахнув від здивування — і вийшов. Його автомобіль стояв тут же.

Кармайкл підійшов до дверей, виглянув на вулицю. Рум’янолиций чоловік був явно збуджений. Водій з флегматичним виглядом чекав, поки той квапливо розгортав пакунок.