Читати книгу - "Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта, Ірвін Ялом"

на четвертому занятті він сказав, що зустріч у групі стала кульмінацією всього тижня, і він помітив, що з нетерпінням чекає наступного сеансу та лічить дні до нього. Причиною його ентузіазму була, на жаль, не можливість дізнатися більше про себе, а чотири привабливі жінки в групі. Він зосередився винятково на них, і згодом стало відомо, що намагався з двома з них влаштувати побачення поза групою.

Як я й передбачав, Дейв поводився в групі вкрай потайливо і завдяки своїй поведінці здобув підтримку іншого скритного члена групи — гарної, але пихатої жінки, яка, як і він, виглядала років на десять молодшою, ніж їй належало за метрикою. На одній із зустрічей їх попросили сказати, скільки їм років. Обоє відмовилися, вигадавши дотепну відмовку, ніби не хочуть, щоб їх оцінювали за віком. Колись давно (коли статеві органи ще називали «інтимними органами») люди в групі неохоче говорили про секс. Так, в останні два десятиліття на групових заняттях почали говорити про секс із деякою невимушеністю, а от гроші стали більш приватною темою. На тисячах занять у групах, члени яких розповіли про себе майже все, я нізащо б не дочекався зізнання про величину їхніх доходів.

Але в групі у Дейва найбільшим секретом був його вік. Дейв сміявся і віджартовувався, але рішуче відмовлявся сказати, скільки йому років: він не хотів ризикувати навіть найменшим шансом умовити на побачення хоча б одну жінку з групи і збільшити свій список перемог. На одному занятті, коли якась жінка наполягала, щоб він назвав свій вік, Дейв запропонував обмін: його секрет — за її телефонний номер.

Я був занепокоєний тим, що напруга в групі зростала. Не один лише Дейв несерйозно ставився до занять, але його жарти та флірт змінювали всю сутність групової терапії і перетворювали її на примітивну зустріч.

Хоча під час одного сеансу тон розмови змінився і всі поводилися серйозно. Одна жінка повідомила, що в її коханця виявили рак. Вона була переконана, що він незабаром помре, хоча лікарі запевняли, що його прогнози не такі вже й безнадійні, попри його ослаблений фізичний стан і поважний вік (шістдесят три).

Я подивився на Дейва. Той чоловік «поважного» віку, якому шістдесят три, був на шість років молодшим за нього. Але Дейв навіть оком не змигнув і почав говорити про серйозні речі. Він здавався таким чесним.

— Можливо, про це я мушу сказати в групі. Я дуже боюся хвороб та смерті. Я відмовляюся ходити до лікаря — справжнього лікаря, — на цих словах він грайливо показав на мене. — Востаннє я проходив діагностичне обстеження більш як п’ятнадцять років тому.

Хтось із групи вигукнув:

— Ти в гарній формі, Дейве, незважаючи на твій вік.

— Дякую. Я працюю над цим. На додачу до плавання, тенісу та прогулянок я приділяю фізичним вправам щонайменше дві години на день. Терезо, я співчуваю вам і вашому коханому, проте не знаю, чим можу допомогти. Мене обсідають всілякі думки про старіння і смерть, але вони надто болючі, тому я не хочу говорити на цю тему. Чесно кажучи, я не люблю навідувати хворих людей і слухати розмови про хвороби. Док, — він знову показав на мене, — завжди каже, що в групі я звертаю увагу тільки на приємні речі — можливо, саме тому!

— Чому? — запитав я.

— Ну, якщо я буду більш серйозним, то почну говорити про те, як сильно ненавиджу старість і як несамовито боюся смерті. Одного дня я розповім вам про свої кошмари. Можливо.

— Ви не один, у кого такі страхи, Дейве. Можливо, це допоможе, якщо ви зрозумієте, що ми всі в одному човні.

— Ні, кожен з нас якраз самотній у цьому човні. Це найстрашніший бік смерті — людина помирає сама.

Інший учасник додав:

— І хоча ви й самі в тому човні, завжди приємно побачити світло на інших човнах, які пропливають поруч.

Коли ми завершили нашу зустріч, мене сповнювала надія. Мені здавалося, що ми зробили значний стрибок уперед. Це можна було назвати проривом. Дейв розмовляв про щось важливе, він був зворушений, він став справжнім, а інші члени групи відповідали йому взаємністю.

Під час наступного сеансу Дейв розповів про вражаючий сон, який наснився йому після минулого заняття. Сон (стенографував студент):

Смерть ходить навколо мене. Я відчуваю її запах. У мене в руках пакет з якимось конвертом усередині. У ньому міститься щось таке, що непідвладне смерті, що не гниє і не псується. Я про нього нікому не розказую. Я відкриваю його і раптом бачу, що він порожній. Я шокований. Тут я помічаю, що він розірваний. Пізніше те, що нібито було в конверті, я знаходжу на вулиці, і це виявляється старий брудний черевик без підошви.

Сон мене збентежив. Я часто думав про його любовні листи, і мені було цікаво, чи коли-небудь мені випаде ще один шанс проаналізувати їх із Дейвом.

Хоча я й надавав перевагу груповій терапії, на мій погляд, її формат мав один недолік: у групі часто немає можливості заглибитись у сутність проблеми. Багато разів у групі я натрапляв на красивий шлях, що міг мене завести в глибини людської душі, але мав задовольнятися розв’язанням більш практичних (і здавалося, більш нагальних) завдань, а саме: усувати міжособистісні непорозуміння. Проте я не міг цілком ігнорувати цей сон: це була via regia[22] в самі нетрі людських стосунків. Рідко я чув про сон, який би так одверто викривав підсвідому таємницю.

Ні Дейв, ні група не знали, що далі робити зі сном. Кілька хвилин вони вагалися, аж поки я трохи спрямував їх, мимохідь запитавши Дейва, чи є в нього якісь асоціації із символом конверта зі сну, який він так не хотів нікому віддавати.

Я знав, що ризикую. Було б помилкою, можливо, навіть фатальною примушувати Дейва до невчасного одкровення або ж і мені самому розповідати інформацію, яку він довірив мені під час нашого індивідуального сеансу до того, як почав відвідувати групу. Однак я подумав, що моє запитання не виходило за межі дозволеного: я продовжував використовувати зміст сну, і Дейву нічого не залишалося, як пристати на мої правила гри. Він зробив лише маленьку спробу протесту, сказавши, що в нього немає ніяких доречних асоціацій.

Він хоробро вів далі, але не без своєї удаваної скромності. Він зазначив, що сон, можливо, стосується листів, які він зберігав у таємниці: листи були частиною його «певних стосунків». Інші члени групи, градус цікавості яких значно зріс, засипали його запитаннями, аж поки Дейв не розповів кілька фактів про своє давнє кохання до Сорайї та проблему відсутності підходящого потаємного місця для своїх листів. Він не сказав, що роман