Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Його густі чорні брови поповзли наверх.
– Даная, ти взагалі розумієш ситуацію в якій опинилася чи ні? Про яку компенсацію ти торочиш?
– А про таку! Я сиджу у своїй кімнаті або ж у башті, світу білого не бачу, і ще, нічого про вас не знаю!
– Тобі й не потрібно нічого про нас знати! – гаркнув він.
– Я так не вважаю, я хочу відповідей!
Я думала, що він зараз схопить мене і все повториться, та чоловік мовчав, пильно мене роздивляючись.
– Відповідей на що? – нарешті спитав.
Я судомно шукала хоч щось, про що можна спитати, не викликаючи підозри.
– Хоча б, хто такий цей Ректос, якого всі згадують, як тільки мене бачать.
Несподівано для мене, драконоборець відкинув голову назад і розсміявся. Так відкрито, як бувало тоді, у лісі. Серце зайшлося і дихання перехопило. Ну, як можна бути такою скотиною, і водночас, таким гарним!
– Не знаю, що за план засів у твоїй маленькій голівці, утім, пропоную ось що. Я згоден відповідати на одне твоє питання кожного разу, але тільки якщо вважатиму за потрібне. Втім, не просто так. Сама подумай, який мені зиск витрачати на тебе зайвий час нічого не отримуючи?
– Ти й так отримуєш мою магію!
– Це не одне і те саме. Тож, одне питання – один поцілунок. І ще, ти не опираєшся.
Я дивилася на нього не в змозі стримати подив. Поцілунок?! Поцілунок?! Та як він… Я вже відкрила рот, щоб сказати ні, коли перехопила задоволений погляд жовтих очей. То, він цього і добивається! Щоб я відмовилась! Ну, ні драконоборцю!
– Згодна! – вигукнула швидко, поки не передумала.
Кутки його повних губ сіпнулися так, ніби він намагався стримати сміх. Що такого веселого?
– Що ж, угода є угода. Іди до мене.
Від його тону, в голові закрутилося.
Повільно, наче уві сні, я підійшла до чоловіка і боком сіла йому на коліна, та він перехопив мене за талію і посадив лицем до себе, так, що мої ноги роз'їхалися, охопивши його стегна.
Тверда плоть притислась до моєї ноги й краска залила щоки.
– То, про що б ти хотіла дізнатися? – спитав він так, ніби в реакції його тіла не було нічого надзвичайного.
– Про Ректоса. Хто це?
Айван підняв руку і торкнувся ліфа сукні обводячи пальцями пруг.
Мені стало замало повітря.
– Ти, певно, бачила вітраж у замку – чоловіка із чорним і червоним волоссям та різними очима – це і є Ректос. Напівбог, від якого, згідно з легендою походять всі драконоборці. Ректос першим вбив дракона – чорного Драна, що прийшов на наші землі у пошуках поживи. А ще, Ректос дуже і дуже не любив відьом, тому що, як ти знаєш, ви отримали свою силу від драконів. Саме від нього ми успадкували деякі якості, що допомагають нам вистежувати вас і не тільки.
– І що ж це за якості? – спитала.
Чоловік знову розсміявся.
– О, ні моя кохана, на такі питання я відповідати не буду. До того ж, одне питання – один поцілунок.
Я лише кивнула і трохи відкинувши голову назад, заплющила очі, підставляючи йому свої губи.
Якийсь час нічого не відбувалося і я вже подумала, що він передумав, та замість того щоб поцілувати мене в губи, я відчула як його гарячі вуста торкнулися найчутливішого місця між шиєю і плечем.
Вологий язик пройшовся шкірою, а гострі зуби трохи прикусили.
В голові закрутилося, а низ живота сповнився вогнем. Він відсторонився і я відкрила очі.
– Ще питання? – його очі уважно роздивлялися моє обличчя.
Я відчула себе здобиччю, на яку відкрито полювання.
– Ні…– видихнула – на сьогодні це все.
– Шкода… Я тільки почав насолоджуватись процесом. – проговорив насмішкувато – Що ж, як забажає моя дама.
Цього разу, він зупинився вчасно, та і взагалі я не відчула болю. Навіть неприємно не було.
Повернувшись до себе і розказавши все Черепусу, я ще довго не могла заснути, пригадуючи гарячі губи й сильні руки. Невже я така дурна, що втрачаю голову, через чоловіка, який мене ненавидить і хоче вбити?
Виходило, що так. Бо я мала відчути огиду, мала стійко терпіти брудні дотики, а натомість розтеклася калюжею біля його ніг.
І що ж буде далі?! Коли драконоборець захоче мене зарізати – сама принесу йому ніж?!
З іншого боку, я не помітила, щоб йому не хотілося мене цілувати, тож, цілком можливо, що доб’юся від нього ще чогось. От хоча б вийти кудись!
Якщо хочу використати зілля у майбутньому, треба дізнатися де кухня.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драконяча відьма, Настуся Соловейко», після закриття браузера.