Читати книгу - "Подвійна заборона для мільярдера, Тала Тоцка"

При згадці про брата на очах у матері виступають сльози. Не хочу її ще більше засмучувати, в принципі мені байдуже, якщо для сімейного бізнесу так краще. Зрештою ми так і домовлялися, що після того, як я закінчу лікування, сім'я Громових виступить зі спростуванням загибелі Марка Громова, тобто мене. А поки батьківські безпечники риють землю в пошуках зрадника.

— Мамо, я говорив із професором, — чекаю, поки вона заспокоїться, і погладжую по руці. — Є одна проблема...

***

Відкриваю очі, блискуча білизна сліпить очі, через що вони безупинно сльозяться.

— Як ви? — наді мною схиляється жінка в білому медичному костюмі. — Ви мене бачите?

Повільно киваю.

— Пити, — кажу одними губами, сам себе не чую.

— Вам багато не можна, — вона піднімає мою голову і підносить до губ склянку з рятівною вологою. Роблю ковток, і склянка зникає, а я зі стогоном падаю назад на подушку.

— Де я? — обводжу сліпуче білі стіни і стелю розгубленим поглядом. Хочеться ще запитати, хто я, але боюся налякати цю милу жінку.

— Ви в реанімаційному відділенні. Вас оперували дванадцять годин, операція пройшла успішно. Потім вас ввели в медикаментозний сон. Динаміка наразі позитивна, до вечора переведемо вас у палату. Професор зараз прийде. Ви голодні? Чи, може, хочете в туалет?

Прислухаюся до своїх відчуттів.

— Можна...

— Лежіть. Я зараз поставлю вам катетер.

Гаразд... Вона йде, а я задираю голову і бачу своє ім'я, надруковане на аркуші паперу, який закріплений у спеціальних затискачах над ліжком.

«Мартін Громов».

Так ось хто я. Мартін Громов. Гм, нічого так звучить. Тільки що ж я ні чорта не пам'ятаю, га?

Відчиняються двері, входить жінка в накинутому на плечі халаті. Її обличчя здається мені смутно знайомим, але звідки, пригадати не можу, хоч як напружуюся.

Вона дивиться на мене, на табличку над ліжком, потім знову на мене. Її очі наливаються сльозами, губи тремтять. І мої губи самі собою вимовляють пошепки:

— Мамо...

Вона схлипує, простягає руки і падає на коліна біля узголів'я.

— Синку, мій синочку... Мартіне...

І я знову відрубаюся.