Читати книгу - "Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс"

Розділ 16

Обімлівши, я шоковано дивилася, то на прилавок, то на чоловіка. Він хоче, щоб я вибрала щось із цих прикрас?

— Не потрібно, — прошепотіла я. Не встигла продовжити, як біля нас з’явилася дівчина-консультантка. Вона з усмішкою встала навпроти нас.

— Доброго дня. Можу чимось допомогти?

— Так. Вибираємо обручку для моєї дружини, — посміхнувся він, не звертаючи уваги на мої слова.

— Ви зробили правильний вибір, звернувшись саме до нас. Наш асортимент великий та ексклюзивний, — заговорила вона ввічливо, усміхаючись. Повернувши увагу до мене, вона простягнула руку до вітрини біля мене. — Зверніть увагу на ось ці екземпляри.

Глянувши на них, я була вражена їх красою, але найбільше мене вразила ціна. Сильно вразила. Повернувшись до Микити, я зробила крок і прошепотіла.

— Не потрібно. Я більше не зніму її…

Він примружившись дивився прямісінько в очі.

— Звичайно, не знімеш. Покажіть нам їх, будь ласка, — останнє він уже сказав дівчині.

Вона показувала кожну обручку, яка могла б мене зацікавити. Або ж Микиту. Він стежив за моєю реакцією щоразу, коли я надягала обручки. Мені ж було ніяково й соромно, що чоловік мусить після важкого робочого дня чекати, поки я виберу.

Зрозумівши, що він налаштований серйозно, вказала на випадкову обручку з найдешевших.

— Ти впевнена? — запитав уважно, дивлячись, на мене.

Кивнула, потупивши погляд.

— Можливо, ви маєте щось ще?

Різко піднявши голову, спантеличено глянула на Микиту й консультантку, яка встигла сказати, що є ще декілька варіантів, і вибігла за двері.

— Але я сказала, що хочу цю, — тицьнула на прилавок.

— Минулого разу ти показувала, що хотіла цю, — сказав він, вказавши на іншу обручку.

Зажмуривши очі, закусила губу.

— Я переплутала.

— Ага. Я так і подумав.

Консультантка повернулася з прямокутною коробочкою, на якій були декілька обручок. Одна з них привернула мою увагу. Вона була з блакитним камінням у формі квітки з п’яти пелюсток, а навколо неї були золоті листочки, і коли я придивилася, то побачила маленьких бджілок.

— Покажіть нам ось це, — вказав саме на неї.

Я не показувала вигляду, що мене вона зацікавила. Дівчина акуратно витягнула й подала мені. Цього разу Микита взяв обручку й сам одягнув на мій палець. Здалося, що ми повернулись у день весілля. Він так само ніжно торкався моєї руки, обпікаючи кінчиками пальців мою шкіру. Судомно ковтнувши, я дивилася тільки на руку.

У цей час дівчина встигла розказати нам про обручку. Що це сапфіровий камінь в вигляді волошки й із золота в чотирнадцять каратів.

Я відчувала на собі погляд та не наважилася підвести власний.

— Беремо.

І все. Він дістав картку й почав здійснювати оплату. Я мовчала. Мені вона, справді, сподобалась, і я розривалась між тим, аби сказати, що не потрібно й подякувати. Адже вона прекрасна.

Ми вийшли із салону, і Микита тримав мене за руку, не відпускаючи до самої машини. Відчинивши двері, він обійшов машину й сам сів на водійське місце. Та не поспішав заводити машину.

— Не знімай її.

Я глянула на нього. Його голос був зі сталі, але очі в цей момент не приховували його вразливість.

— Гаразд, — просто відповіла.

Микита усміхнувся і вирулив на дорогу.

— Гадаю, самий час відсвяткувати твій перший день, як студента.

— Як?

— Ти казала, що не їла раніше не дома. Тож зараз ми це виправимо.

Мої очі, здавалося, запалали.

— Я можу сама приготувати, — натомість відповіла.

— Ні, сьогодні жодних куховарень.

Ми зупинилися біля затишного ресторану, що розташувався на березі Дніпра.

Микита допоміг мені вийти з машини. У ніздрі хлинуло трохи солонувате повітря. Він завів мене до закладу й повів у дальній кут залу, де були розміщені дивани.

Роздивляючись інтер’єр, чоловік допомагав мені зняти пальто. Коли до нас підійшла офіціантка з меню, я розгубилася, читаючи невідомі назви.

— Хочеш, підкажу що в них тут смачно?

Глянувши на нього, кивнула ніяково, усміхнувшись. Несподівано Микита піднявся зі свого місця і пересів до мене. Нахилився до меню в моїх руках. Його рука наблизилася до меню ледве відчутно торкаючись моїх пальців.

— В них тут дуже смачна іспанська кухня.

Він назвав декілька страв, але зачарована його близькістю, я нічого не зрозуміла. Його запах заполонив мій простір, відключаючи все навкруги. Дивилася на його чисто поголене обличчя. Мені була до вподоби його щетина. Та без неї він виглядав майже мого віку. Як таке, можливо?

Серце, здавалося, зупинилося, коли він повернув лице до мого, заглядаючи мені у вічі. У роті стало сухо. Облизнула кінчиком язика губу. Чорні очі простежили цей жест і стали ще темнішими. Як таке, можливо?

— Ти яку страву будеш? — прохрипів, досі дивлячись на губи.

Це я маю зараз відповісти? Судомно ковтнувши, прочистила горло.

— На твій смак, — голос видався таким же хриплим, як би я не намагалася заспокоїтися.

— Мій смак? Гаразд, — усміхнувшись, він трохи відсторонився, я ж не контролюючи того, нахилилася за ним. Микита простягнув руку й за мить до нас підійшла офіціантка.

Він почав диктувати замовлення таким же голосом, як на лекції. Стежила за його рукою, що граціозно вказувала на вибрані страви. У нього надзвичайно гарні руки. У ньому все надзвичайно привабливе.

Дівчина повторила наше замовлення і сказала, що все буде готово через двадцять хвилин. Коли вона пішла, ми поринули в тривале мовчання.

Подивившись у вікно, я ледве не задихнулася від краси, що була по той бік.

— Це прекрасно, — промовила, розглядаючи легкі хвилі.

— Чарівно.

Глянувши на Микиту, я не очікувала, що зустрінуся з ним поглядами. Адже він мав дивитися в сторону вікна. Але його очі були спрямовані, лише на мене. По шкірі пробіглися стадо мурах.

Він, нарешті, глянув за мою спиною і кивнув.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍