Читати книгу - "Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Він дивний, — знизила плечима.
— Дякувати Богу.
Але питання, хто саме не витримає не вистигла озвучити. У цей час Микита виліз із машини.
— За що дякуєш?
— Що не приходиться тебе знову чекати. Усе, бувай! — він махнув рукою й, не оглядаючись, перебіг дорогу на інший бік.
Микита похитав головою, дивлячись у слід брату. Коли його очі найшли мене, по тілу пройшовся струм. Настільки інтенсивний, що волосся стало дибом.
— Сідай, — сказав сталевим голосом.
Судомно ковтнувши, я сіла в салон.
Якийсь час їхали мовчки. Відчувши його погляд, я почала перебирати край пальта.
— Сподобався?
— Що?
— Обручку зняла. Не хотіла, аби однокурсники побачили? — різко сказав він, глянувши знову на дорогу. Повітря наповнилося присмаком сталі.
— Не тільки.
— Що тоді?
Я мовчала. Стало ніяково від того, що крутилося в голові.
— Що? Скажи? — наполіг.
— Вона завелика.
Спантеличено глянувши на мене, він опустив очі на мої руки. Я одягнула обручку на палець і вона помітно звисала. Він у мить нахмурився, і декілька метрів ми несподівано повернули назад.
Широкими очима, глянувши, на Микиту, я не наважилася ще щось сказати. Він здавався злим. Через мене. Потрібно було й далі мовчати. Нічого б не сталося, якби потерпіла.
Через десять хвилин ми зупинилися на паркінгу торгового центру. Микита вийшов першим і відчинив мені двері. Схиливши голову, мовчки дозволила себе вести, куди він хоче. Піднімавшись на ескалаторі, я оглядалася по сторонах. Коли ми оминули декілька магазинів, мої очі ледве не випали. Микита завів мене в ювелірну крамницю.
Підійшовши до прилавка, він глянув на мене.
— Обирай.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс», після закриття браузера.