Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

– Снайпер – це занадто банально, як вважаєте? – Букет відправився на низький столик. – Хочу ніндзя. Бажано, черепашку. Домовилися?

– Ви ображені й налякані, – тон далекого співрозмовника змінився з дружнього на співчутливий. – Я вас розумію. З вами сталося багато жахливих речей. Ці долінейські варвари…

– Долінейські варвари не стараються мене вбити і не лізли в мою голову, – обірвала я. – Пропоную пропустити цей пункт пропаганди. Що далі?

Позаду щось стукнуло, до моїх ніг упала смуга світла.

– Тобі сподобався мій подарунок, крихітко-кішечко? Айвія прекрасна і дика, її аромат п’янить сильніше за вино. Вона схожа на тебе, кицю. Ну що, відточила свої кігтики?

Я підскочила і різко обернулася до джерела нового звуку.

Біля дверей, що швидко зачинялися, маячили дві неясні фігури, і одна з них начебто шукала вимикач.

Шаєрон Ендер… Отже, букет від нього? Охоче ​​повірю – те, що ластонці змогли передати мені звісточку таким способом, сумнівно. А другий, очевидно, охоронець. Я ж чудовисько страшне, нехай і «крихітка».

Але з ким же тоді я розмовляла? Невже…

Рука потягнулася до вуха в пошуках імпланта. З’явилася шалена думка про те, що голоси в голові – це вже діагноз.

Спалахнуло світло, пролунала лайка, приголомшене обличчя Ендера налякало мене сильніше, ніж квола фігурка незнайомця, який старанно втискувався у стіну. Створювалося враження, що він хоче будь-якими способами опинитися подалі від шаєрона, що грався нагайкою. Що ж, у цьому наші бажання збігалися.