Читати книгу - "The Russia Conundrum - Mikhail Khodorkovsky-ua, Mikhail Khodorkovsky-ua"

Росіяни і українці - один народ, і стіна, що виникла в останні роки між Росією і Україною, між частинами, по суті, одного історичного і духовного простору, є великою бідою і трагедією. Це… результат цілеспрямованих зусиль тих сил, які завжди прагнули підірвати нашу єдність. Формула, яку вони застосовують, - розділяй і володарюй. Звідси спроби посіяти розбрат між людьми, нацькувати частини єдиного народу одна на одну.

- *

У своєму есе Путін називає зловмисні “сили”, які, за його словами, прагнуть посіяти розбрат між Москвою і Києвом. Історично, за його словами, до них належали українські націоналісти, які шукали союзу з Польщею чи Німеччиною, щоб саботувати “братні” зв’язки з Росією. Під час Другої світової війни деякі українські лідери були готові співпрацювати з нацистами в боротьбі проти радянського панування, і Путін проводить пряме - і наклепницьке - порівняння між ними і сучасним українським рухом за незалежність:

Нацистам, яким допомагали колаборанти з Організації українських націоналістів, Україна була потрібна лише як життєвий простір і раби для арійських володарів. Про інтереси українського народу в лютому 2014 року також не думали. Суспільне невдоволення було цинічно використано західними країнами, які прямо втрутилися у внутрішні справи України і підтримали державний переворот. Його тараном стали радикальні націоналістичні угруповання. Їхні гасла, ідеологія та відверта агресивна русофобія стали визначальними елементами державної політики в Україні.

- *

Путін прирівнює демократично обрану владу сьогоднішньої України до нацистських колабораціоністів 80-річної давнини, відводячи західним демократіям роль гітлерівських агресорів:

Лідери сучасної України та їхні зовнішні “покровителі” воліють не помічати цих фактів. І ми знаємо чому: якщо вони призводять до ослаблення Росії, то наших недоброзичливців це влаштовує. Україну перетворюють на плацдарм проти Росії… що за своїми наслідками можна порівняти із застосуванням проти нас зброї масового знищення… під захистом і контролем західних держав. Ми є свідками прямого зовнішнього управління та розгортання інфраструктури НАТО.

- *

Потім він натякає, що готовий знову забрати землі, які, на його думку, мають належати Росії, висуваючи низку неправдивих претензій, щоб довести, що Москва має на це право.

У 1954 році Кримська область РРФСР була передана Українській РСР з грубим порушенням правових норм, які діяли в той час… Право республік на вільний вихід зі складу Радянського Союзу було найнебезпечнішою міною сповільненої дії, закладеної у фундамент нашої державності, і вона вибухнула… в 1991 році, коли всі ці території і люди за одну ніч опинилися за кордоном, відірвані від своєї історичної батьківщини… Абсолютно ясно, що Росію відверто пограбували.

- *

Створивши наратив про історичну несправедливість і втручання іноземних ворогів, які “пограбували” Росію з її законної території, Путін викладає приводи, під якими він міг би повернути її назад. Подібно до того, як Гітлер назвав причиною анексії Судетської області жорстоке поводження з етнічними німцями, Путін наводить розповіді про пригноблених росіян на сході України, які зазнають знущань, насильства і вимагають, щоб Батьківщина прийшла їм на допомогу.

(Вони мирно висловили свою позицію. Проте всіх їх, включно з дітьми, затаврували як сепаратистів і терористів. Їм погрожували етнічними чистками і застосуванням військової сили… після заворушень, що охопили українські міста, після жаху і трагедії, коли українські неонацисти спалювали людей живцем. Росія зробила все, щоб зупинити братовбивство… але представники України за підтримки західних партнерів зображують з себе “жертв зовнішньої агресії” і розпалюють русофобію. Вони влаштовують криваві провокації на Донбасі, догоджаючи своїм зовнішнім покровителям і господарям.

- *

Український уряд, за словами Путіна, є не більше ніж “інструментом в іноземних руках, - який використовується для ведення війни проти Росії. Перед обличчям такої несправедливості Росія не буде стояти осторонь.

Махінації антиросійського проекту і його західних авторів для нас не є таємницею. Ми ніколи не дозволимо, щоб наші історичні території і близькі нам люди, що живуть там, були використані проти Росії. А тим, хто зважиться на таку спробу, хочу сказати, що це призведе до знищення їхньої власної країни.

- *

Варто зробити паузу, щоб розглянути, які психологічні імпульси стоять за рішенням Путіна написати свою статтю в липні 2021 року, яка з’явилася як грім серед ясного неба. Якщо уважно прочитати її, то можна помітити, що її мова дуже близька до традицій псевдонауки, яку придумували Сталін і Брежнєв. Однак при більш ретельному аналізі ми можемо побачити в ній природний результат еволюції поглядів Путіна на Україну і свідому політичну провокацію, яка видає його цілком конкретні, реальні наміри.

Спочатку Путін не мав чітких поглядів на Україну - як і більшість радянських і російських людей, він просто не думав про неї, оскільки вона не впливала безпосередньо на повсякденне життя їхньої країни. Українська незалежність не була великою трагедією; він, можливо, шкодував про втрату Криму, але це не було чимось, за що варто боротися. Однак з розвитком путінського режиму він почав усвідомлювати, що “постімперська ностальгія” може бути корисним інструментом, який можна використовувати в часи економічного занепаду. Свою імперську ідею він побудував на кількох ідеологічних тропах: концепції слов’янського братерства трьох народів - Росії, України та Білорусі, яку Путін запозичив у Солженіцина, і старому слов’янофільському русі, який шанував Російську імперію і вважав, що володіння Україною є життєво важливим для збереження імперії. Саме ці глибоко вкорінені історичні стереотипи змусили його думати, що Україна є невід’ємною частиною Росії - і тепер, завдяки риториці Путіна, значна частина російського суспільства також вірить у це. Ця теза Путіна є глибоким історичним упередженням, яке навряд чи зникне найближчим часом.

Відкриття Путіним цих постімперських можливостей могло б залишитися справою його совісті, якби не втрутилася історія. Коли українці скинули Януковича, Путін сприйняв це як замах на суверенітет Росії, як особисту образу, що дала поштовх до перетворення його особистих переконань на національну політику. І суть цієї політики полягає в тому, що Росія повинна контролювати Україну за будь-яку ціну. Отже, анексія Криму явно не була кінцем: це був лише проміжний крок на шляху до повномасштабного вторгнення у 2022 році.

Путін майже не вагається щодо застосування військової сили. Підбурюваний військовим Генштабом, він давно визнав, що все, що відбувається, є першою фазою Третьої світової війни. Коли він зосередив російські військові сили на кордонах України навесні 2021 року, це, можливо, було блефом; можливо, він мав намір використати демонстрацію залякування як засіб для отримання поступок від НАТО і Заходу. Але якби він справді хотів домовитися