Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

біля візка з їжею і віддав дві нові єни за порцію яєчної локшини з паруючим чорним соусом, аж тут рука ляснула по його спині.

– Детективе Міллер, – промовив знайомий голос, – здається мені, ви поза вашою юрисдикцією.

– Ти ба, інспектор Сематімба, – радо відповів Міллер, – які люди й без охорони. Налякав дівчину своїми витребеньками.

Сематімба зареготав. Він був високим, навіть за белтерськими мірками, з найтемнішою шкірою, яку тільки бачив Джо. Скількись років тому інспектор і Міллер координували особливо кепську справу. Контрабандист з вантажем авторських ейфориків побив горшки з постачальником. Трьох осіб узяли зі стріляниною на Церері, а контрабандист втік на Ерос.

Традиційні змагання між станційними службами безпеки майже дозволили злочинцю втекти. Лиш Сематімба і Міллер були голові координувати дії поза корпоративними каналами.

Інспектор оперся на тонку сталеву огорожу, зробив жест у бік тунеля й запитав:

– Що привело тебе до пупа Поясу з міці і слави, якими є Ерос?

– Йшов за зачіпкою, – відповів Міллер.

– Нічого доброго тут не знайдеш, – мовив Сематімба, – звідтоді як «Протоґен» дав задню, справи просунулися від поганих до кепських.

Міллер всмоктав локшину:

– З ким підписано новий контракт?

– КаПееМ, – відповів товариш.

– Ніколи не чув навіть.

– Карне Пор ла Макіна, – повідомив колега і скривив пику: перебільшений маскулінний блеф. Він стукнув себе в груди, загарчав. Потім полишив кривляння і помахав головою. – Нова корпорація з Місяця. Але на місцях переважно белтери. Поводяться, мов крутелики, та по факту є здебільшого аматорами. Слабаки. Проблема «Протоґену» в тому, що він з внутрішніх планет. Голови проломлювали, але підтримували порядок. А ці засранці? Найкорумпованіша банда, на яку я тіко працював. Не думаю, що офіс губернатора поновить з ними контракт, коли поточний скінчиться. Я тобі цього не казав, але це правда.

– Мій колишній напарник завербувався в «Протоґен», – повів Міллер.

– Вони непогані. І чого б ото мені не залишитись з ними, коли «Протоґен» відженювався?

– То чого ж ти?

– Та знаєш, як воно бува. Я ж місцевий.

– Угу, – погодився Міллер.

– Теє, то ти й не знав, хто тут горує? Явно не роботу шукаєш.

– Ні, я у творчій відпустці. Трохи вирішив покататися за кревні.

– І вистачає кревних?

– Не дуже. Але мені не проблема трошки прикрутити калитку. Ненадовго. Ти щось чув про Жульєтту Мао? Відкликається на Жулі.

Сематімба похитав головою.

– Мао-Квіковська торгова, – продовжив Джо, – прийшли з дна колодязя і стали як рідні. АЗП. Це було в справі про викрадення.

– Що?

Міллер подався назад. Його уявна Жулі підняла брови.

– Обставини дещо змінилися, відтоді як я узявся до справи, – мовив він, – можливий зв’язок з чимось. Чимось великим.

– Про наскільки велике ми зараз говоримо? – уточнив Сематімба. З його обличчя зникли усі сліди жартів.

Тепер він був втіленням поліцейського. Будь-хто, крім Міллера, злякався б цього пустого, майже злого виразу.

– Війна, – натякнув Міллер.

Співрозмовник склав руки на грудях:

– Поганий жарт.

– А й я не жартую.

– Старий, я вважаю нас друзями, але мені тут проблеми не потрібні. В нас ще чимало непевності.

– Я буду нижче радарів.

Співрозмовник кивнув.

Далі по тунелю прозвучав сигнал тривоги. Лише поліцейської, без розриваючого дітону небезпеки оточуючого середовища. Сематімба кинув оком в тунель так, наче його прищур міг пробитися через натовп людей, велосипедів і візків зі швидким харчуванням.

– Тре глянути. Може, хтось з моїх товаришів по службі миру для задоволення розбив вікно.

– Круто бути частиною такої команди, – позаздрив Міллер.

– А ти звідки знаєш? – посміхнувся чолов’яга. – Якщо щось треба…

– Аналогічно, – відповів Джо – і залишився спостерігати, як коп вливається в море людей і хаосу.

Його кремезна статура не виділялася посеред люду, бо якась універсальна глухота сновигаючого натовпу до волаючої сирени робила його непримітним.

Краплина в морі. Одна зірка з мільйонів.

Міллер глянув на годинник, потім зазирнув у публічний список стикування. «Росінант» мав стикуватися за розкладом. Номер доку було зазначено. Джо всмоктав останню локшину, викинув мисочку з тонким шаром чорного соусу в публічний рециклер, знайшов публічний туалет і, коли завершив справу, почвалав на рівень до казино.

Архітектура Ероса змінилася, відколи його побудували. Якщо раніше це була павутина тунелів, що проходили повз найважливіші точки, як на Церері, то тепер вони йшли вздовж фінансових потоків: всі шляхи вели на рівень казино.

Куди б ти не прямував – пройдеш крізь китове пузо світла й екранів. Покер, блекджек, рулетка, високі акваріуми з фореллю, яку можна самостійно вловити на вечерю, механічні слоти, електронні слоти, цвіркунячі забіги, підкручені тести на майстерність. Миготливі вогні, танцюючі неонові клоуни і відеоекрани ріжуть око. Голосний штучний сміх, веселі посвисти і дзвони запевняють тебе, що ти проведеш час, як ніколи в житті. Картину доповнював запах тисяч людей, що набилися в занадто тісний простір. Його не міг перебити навіть аромат вирощеної «в пробірках» пряної яловичини, що розносився з візків, які сновигали коридорами. Жадоба і дизайн казино перетворили Ерос на архітектурну скотоферму.

Саме те, що Міллерові і було потрібно.

Труба від порту до казино мала шість широких дверей. Міллер узяв випивку з таці втомленої жінки в стрінгах та з оголеними грудьми і знайшов куток, що дозволяв йому одночасно бачити всі шість проходів. У команди «Росінанта» не було іншого вибору, як пройти крізь один з них. Перевірив свій термінал: стикувальні логи свідчили, що судно прибуло на 10 хвилин раніше. Міллер сьорбнув свій напій і вмостився чекати.

РОЗДІЛ 23. Голден

Рівень казино на Еросі атакував усі органи чуття. Голден це ненавидів.

– Мені подобається це місце, – посміхнувся Алекс.

Джим прокладав собі шлях через юрбу, в невеликому залі біля ряду стінних терміналів з похвилинною оплатою нетверезі гравці середнього віку реготали і вигукували всяке.

– Амосе, ми йдемо до непопулярного у туристів місця, тож приглядай за нашими спинами. Дешевий готельчик, який ми розшукуємо, знаходиться в непростому районі.

– Зрозуміло, капітане, – кивнув механік.

Поки Наомі, Амос і Алекс закривали його від поглядів, капітан заніс руку за спину, аби поправити пістоль, що незручно сповз на поясі. Копи Ероса уважно приглядали за тими, хто носив зброю, але потикатися незахищеними до місця, де став на якір Лайонел Поланські, було не варіант.

Амос з Алексом,