Читати книгу - "Засвідчення"

більш природним, можливо, тому, що елемент театральності — розгром та вивертання собачого корму на бордюрі хідника — не мав на увазі привертання чужої уваги. Другий скейтбордист ішов геть — та повертався кілька разів, але Керманич не бачив, щоб він передавав іншим двом наркотики, їжу або гроші. Можливо, він на секунду відвідав міські нетрі, або стояв на стрьомі в якогось більшого цабе злочинного світу, або був спостерігачем від його матері, частиною несподіваної сцени, але ні. Або, можливо, нічого не було, окрім трьох людей, які знали одне одного й допомагали одне одному, і просто їм не таланило.

Річ у тім, що, так довго лишаючись на одному місці й спостерігаючи, ти починаєш відчувати, нібито й за тобою спостерігають, а отже, його й не вразило, коли задзеленчав мобільний телефон. Це був той дзвінок, на який він чекав.

— Я розумію, що ти погано поводився, — сказала вона.

— І тобі привіт, мамо.

— Ти й зараз кипиш? Розмовляєш надто грубо.

— Зі мною все гаразд. Я цілком себе контролюю.

— Тоді чому здається, що у тебе проблеми з головою? — Це було сказано жвавим професійним тоном, яким вона маскувала емоційність. Відчуття, що вона «напоготові» з ним, як і з будь-яким іншим агентом під час свого спілкування.

— Я вже викинув цей телефон, мамо. Тому й не гадай, аби знову запустити Голос. — Якби вона подзвонила вчора, він би на неї накричав.

— Ми завжди можемо знайти тобі ще один.

— Питай швидко, ма! — Вона ненавиділа ці слова — «мама», «ма’», — ледве терпіла «матір», віддала б перевагу прізвищу — Сіверенс, хоча він — її улюблений одинак-пестунчик. Це він знав. — Якби ви посилали когось до небезпечної експедиції — скажімо, до Південного Округу, — як би ви зберігали їхній спокій протягом поїздки? До важелів якого типу ви б удалися?

— Звичайні, аякже, Джоне. Хоча не певна, що мені подобається твій тон.

— Звичайні? От як гіпноз, заздалегідь підкріплений умовними рефлексами з Центру? — Він вимовляв це таким низьким, спокійним тоном, як тільки міг, хоча й бажав зірватися. Йому подобався шинквас цієї кав’ярні. Йому не хотілося, щоб його попросили покинути це помешкання.

Павза.

— Це могло бути задіяне в грі, але тільки з жорсткими правилами і гарантіями — і тільки в неспростовно-найкращих інтересах самого суб’єкта.

— Суб’єкт може захотіти право вибору. Суб’єкт, можливо, не захоче бути дурним. — Суб’єкт, можливо, захоче знати, що його сподівання, бажання та імпульси — це точно його визначені сподівання, бажання та імпульси.

— Суб’єкт може не мати даних або перспектив бути залученим до цього рішення. Можливо, суб’єктові потрібні щеплення, вакцина.

— Проти чого?

— Проти безлічі речей. Хоча якби з’явилися перші ознаки чогось серйозного, ми б негайно витягли тебе й послали туди команду.

— Ознаки чого? Що, на вашу думку, серйозне?

— Будь-що, що може статися.

До сказу доводить це затемнення, як завжди. Ухвалення рішень за нього, як завжди. Тепер він скеровував у потрібне річище і гнів та роздратування свого батька, як і власні емоції, привиди стількох суперечок за обіднім столом чи у вітальні. Він вирішив перенести розмову на вулицю, і, зрештою, став на початку алеї ліворуч од кав’ярні. Там гуляло небагато людей — більшість, певно, досі були в церкві або вживали наркотики.

— Джек казав: якщо ти не даси оперативникові потрібної інформації, то це все одно, що одчикрижити собі ногу, — мовив він. — Накрилася ваша операція.

— Але твоя операція не накрилася, Джоне, — мовила вона з деяким притиском. — Ти досі там. Ти досі на зв’язку з нами. Нікуди ми звідси не йдемо.

— Гарний пунктик, окрім того, що, про мене, «ми» не означає Центр. Про мене, ти маєш на увазі якусь фракцію у межах Центру, а не щось ефективне. Ваш Голос накоїв лиха, намагаючись прибрати заступницю директора. Дай їй ще тиждень, і я стану адміністративним помічником Ґрейс. — Чи питання було тільки в тому, аби витратити забагато уваги й часу на Ґрейс?

— Там немає жодних фракцій, лише Центр. Голос перебуває під великим тиском, Джоне. Наразі навіть під іще більшим. Як і ми всі.

— Та де в дідька «немає фракцій»! — Тепер він був Джеком, якого важко збити з теми. «Та де в дідька немає!». «Та якого дідька немає». «Та якого дідька ти кажеш».

— Ти не повіриш мені, Джоне, але я була прихильна до тебе й виявила люб’язність, вирядивши тебе саме до Південного Округу.

Усі позабували, що означають слова прихильність і люб’язність. Спочатку Вітбі, потім Ґрейс, тепер — його мати. Він не довіряв собі, тому й не озвався.

— Багато хто повбивав би інших заради цієї посади, — сказала вона.

Йому й на це не було що відповісти. Доки вони розмовляли, та жінка зникла, і перед вітриною крамниці стало порожньо. Раніше, во дні они, цей магазин спиртних напоїв був універмагом. Ще задовго до побудови Гедлі тут було тубільне поселення, на березі річки — батько йому розповідав, і руїни цього селища теж лежали під фундаментом, де фасад алкогольної крамниці.

А ще внизу, під магазином, — вапняковий лабіринт, де звиваються водотоки, де вузькі печери та сліпі раки-альбіноси, а також — люмінесцентні прісноводні риби. В оточенні залишків безлічі істот, засипаних ґрунтом, причавлених підвалинами будинків. Чи не так розуміє біологиня вулицю — що б вона побачила? Либонь, вона побачила б також і можливе майбутнє цього місця: магазин спиртних напоїв руйнується під тягарем виноградних лоз і погодних катаклізмів, нагадуючи пологий, укритий мохом пагорок біля Нуль-зони. Утрата, за якою можна не сумувати. Чи вона б сумувала?

— Джоне, ти тут?

А де ще йому бути?

Тривалий час Керманич підозрював, що його мати взяла ще когось під своє крило, якогось протеже — це здавалося майже неминучим. Когось виліпленого, як скульптура, навченого й видресированого для виправлення різноманітних помилок, скоєних Керманичем. Ця думка виникала знов і знов, коли він почувався в особливій небезпеці або особливо беззахисним, вразливим, а іноді — просто тому, що це корисна розумова вправа. Тепер він намагався візуалізувати цього ідеально випещеного протеже, як той заходить і забирає від нього Південний Округ. Що б ця особа зробила інакше? Що б ця особа зробила саме зараз?

Тим часом його мати говорила далі, занурюючись у словоблуддя, яке нагадувало брехню.

— Але я переважно закликала до оновлення, щоб побачити, чи гадаєш ти, що у тебе є певний прогрес, — спроба матері зламати його мовчання вибаченнями. З невеличким акцентом на слові «прогрес».

— Ти точно знаєш, як це відбувається. — Голос розповідав їй усе, що Сам знав, аж