Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

28.2 Як втамувати біль?

Ноги самі понесли мене вперед, подалі від цього будинку, від цього болю, від людини, яку я кохала.

Я не знала, скільки часу блукаю містом. Вулиці зливалися в одну суцільну розмиту пляму, а думки плуталися.

Я просто йшла, не розбираючи дороги, поки не опинилася в парку. Десь у глибині пам’яті спливло, що саме тут ми з Олегом колись гуляли, сміялися, мріяли. Тепер усе це здавалося чужим, далеким, ніби з життя іншої людини.

Я опустилася на лавку й закрила обличчя руками. Гарячі сльози одна за одною текли по щоках, і я більше не стримувалася. Плакала за своєю довірою, своїм коханням, за всім, що розбилося цієї ночі.

Я сиділа, поки холод не пробрався під пальто, змушуючи мене тремтіти. Я не знала, що робити далі. Куди йти? До батьків? Але як пояснити, що сталося? Я ж так упевнено казала, що все владнається, що я щаслива… А тепер повертатися з розбитим серцем і без жодних пояснень?

Я обхопила себе руками, вдихнула морозне повітря. Мені хотілося зникнути, розчинитися, аби не довелося приймати жодних рішень. Але нічого не лишалося, крім як підвестися й рушити хоч кудись.

Телефон настирливо вібрував у кишені, висвічуючи знайоме ім’я. Олег. Я стиснула губи, мої пальці тремтіли від злості й болю. Я не хотіла чути його голос, не хотіла слухати пояснення чи виправдання.

Відкинувши всі сумніви, я натиснула «відхилити». Але через кілька секунд телефон знову завібрував. І ще раз. І ще.

— Відчепися… — прошепотіла, з силою стискаючи телефон у руці.

Я кожного разу відхиляла дзвінок, але Олег не здавався.

Телефон затих. Я ще кілька секунд дивилася на екран, чекаючи, чи знову засвітиться ім’я Олега. Але ні. Він здався? Чи просто вирішив, що не варто більше намагатися?

Я глибоко зітхнула, намагаючись впоратися з тремтінням у грудях. Хотілося викинути телефон, зникнути, стерти цю ніч з пам’яті.

Але раптом екран знову спалахнув, і я мимоволі глянула на нього. Не Олег.

Андрій.

Я довго дивилася на написане ім’я, не знаючи, чи варто відповідати. Та зрештою, натиснула «прийняти виклик» і піднесла телефон до вуха.

— Настю, де ти? — голос Андрія був схвильований, навіть різкий.

Я проковтнула клубок у горлі, притискаючи телефон до вуха.

— Це вже не має значення, — прошепотіла я. — Я не повернуся. Олег… він…

Слова застрягли в горлі, але Андрій, здається, вже все зрозумів.

— Що він зробив? — голос потемнів.

Я заплющила очі, намагаючись зібратися з думками, але біль та образа вирвалися самі.

— Він мене зрадив, Андрію. Я бачила її в його сорочці. В його ліжку…

На іншому кінці дроту повисла напружена тиша. Потім Андрій важко видихнув.

— Де ти зараз? Я приїду.

— Я недалеко від парку, — ледь чутно відповіла я, стискаючи телефон у руках.

— Зачекай там, я зараз буду, — Андрій навіть не питав, чи хочу я цього.

Я кивнула, хоча він не міг цього бачити. Відчуття спустошеності не відпускало, але, можливо, з ним мені буде трохи легше.

Андрій приїхав швидко, ніби вже був десь поруч. Він вийшов із машини, кинув на мене стривожений погляд і без слів розчинив дверцята.

— Сідай, — його голос звучав м'яко, без жодного осуду.

Я не сперечалася. Як тільки я опинилася всередині, Андрій увімкнув тепле повітря і подав мені свою куртку. Я мовчки загорнулася в неї, відчуваючи знайомий запах.

— Ти вся тремтиш, — сказав Андрій, зиркнувши на мене. — Ти ж змерзла.

Я стиснула пальці на теплій тканині його куртки, намагаючись вгамувати дрібне тремтіння.

— Все нормально, — прошепотіла я, хоча сама не вірила у власні слова.

— Настя, не треба мені брехати, — м'яко, але твердо відповів він. — Давай спочатку зігріємось, а потім розберемось, що робити далі.

Я дивилася у вікно, спостерігаючи, як люди вештаються на вулицях. Я не питала, куди ми їдемо. Мені було байдуже. Головне — я більше не сама.

Андрій теж мовчав, не тиснув, не питав зайвого. Лише іноді кидав короткі погляди в мій бік, ніби перевіряючи, чи я ще тут, чи не розтанула у темряві салону.

Десь на околиці міста машина звернула у тихий двір. Тільки тоді я підняла очі на Андрія.

— Приїхали, — просто сказав він.

Я глянула на будинок. Я тут вже була, це його квартира.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍