Читати книгу - "Війна з Росією"

втрати, Володимире Володимировичу! — бадьоро відзвітував він.

«Дивна заява», — подумав Комаров. Оскільки перед самим початком наради він чув про серйозні втрати серед штурмових підрозділів і в Лієлварде, і в Ризі.

— Що ви маєте на увазі під словом «незначні», Олександре Борисовичу? — запитав Путін.

Міністр оборони вже відкрив рота, але було видно, що він не знає точних цифр, тож знову почав говорити Гареєв:

— У перших доповідях йдеться принаймні про десять відсотків: близько сорока убитих і понад двісті п’ятдесят поранених. І це серйозно. Попри поразку латвійці билися як чорти, — сказав він із повагою солдата до хоробрості противника.

— Що ще?

У цей час міністр оборони, який уже отримав потрібні дані, заговорив знову:

— Військово-повітряні сили втратили два Су-25: їх збив американський F-16 у небі над Лієлварде.

Комаров подумки зазначив, що Путін розсерджений останніми цифрами, і зрозуміло чому: хоча Су-25 і розроблялися ще за радянських часів, але під час їх виробництва застосовувалися найновітніші технології. Тому ці літаки були високоефективними і зараз. А вони не могли собі дозволити втрачати їх ще на початку гри.

— Скажіть мені, що американець був збитий...

— Ні, Володимире Володимировичу. Льотчику вдалося втекти.

— Два наших збитих винищувачі та жодного в них! Ви запевняли мене, що наші літаки не гірші за їхні...

— Так і є, Володимире Володимировичу. Та коли літаки зустрічаються в бою, перемагає той, пілот якого більш майстерний і досвідчений. Цей пілот — справжній ас і...

— Ви що, знаєте, хто це?

— Ми перехопили його радіоперемовини. Вважаємо, що це саме той пілот, який збив наш літак над Донбасом.

Путін підняв руку, вимагаючи тиші, а потім повернувся і обвів поглядом усе приміщення командного пункту. Про те, що він розлючений, свідчили лише зблідлі кісточки пальців, якими він тримався за перила дерев’яної балюстради.

Заспокоївшись, президент звернувся до радників:

— Сподіваюся, що наступного разу я почую про цього пілота вже в доповіді про його смерть, незалежно від того, де вона настане — в повітрі чи в теплому ліжку. Мене не хвилює, як саме це станеться. Запам’ятайте, що я зараз сказав.

Він подивився на своїх генералів, не чекаючи від них ні відповіді, ні заперечень.

— Щодо наших утрат на землі: я вважаю, що вони були передбачувані. Прошу вас зробити все без зайвої помпезності та метушні й доставити тіла загиблих солдатів і офіцерів їхнім сім’ям в установленому порядку. Не бажаю чути крики обурених матерів у себе за спиною. А ви, якщо хочете зберегти свою посаду, — сказав Путін, показуючи рукою на міністра оборони, обличчя якого вмить спалахнуло від страху, — спочатку дізнайтеся деталі та вивчіть факти, а потім відкривайте свій рот.

Комаров знав, що Путін мав на увазі. Як і в радянську епоху, під час війни в Афганістані, так і пізніше, після вторгнення в Україну, тіла вбитих військовослужбовців поверталися родичам без особливих церемоній: у простих дешевих дерев’яних трунах їх вивантажували біля будинків посеред ночі, щоб уникнути зайвого шуму і публічних скандалів. Батькам та іншим членам сім’ї при цьому суворо наказувалося тримати рот на замку. Їх залякували неприємними наслідками у разі розголошення інформації про подробиці смерті. Ні, не для Росії ця слізлива сентиментальність і моральні засади західних країн із їхнім ушануванням загиблих у бою: трунами, вкритими прапорами, і широким розголосом у пресі.

Під час спалаху гніву президента Філатов подався назад, підсвідомо бажаючи сховатися, ледве помітно переступаючи з ноги на ногу, як мала дитина, що відчайдушно намагається втрутитись у розмову дорослих. Нарешті, вирішивши, що гнів верховного головнокомандувача трохи розсіявся, він зібрав усю хоробрість у кулак і вигукнув:

— Вибачте, Володимире Володимировичу, що перериваю вас, але мені не вдалося закінчити і повідомити ключову інформацію про те, якої шкоди зазнав супротивник.

Путін, який уже повернувся, щоб іти, різко зупинився.

— Що ж, розкажіть більше, генерале! — сказав він льодяним голосом.

— Ми отримали повідомлення, що два наших Су-25 потопили два натовських військових корабля, пришвартованих у ризькій гавані, — кажучи це, Філатов мав серйозний вираз обличчя, адже не знав, чи втішить Путіна те повідомлення. — Нашим літакам було наказано топити кораблі латвійського військово-морського флоту, проте зрештою надійшла доповідь, що одне зі знищених суден було британським, а друге — німецьким.

Комаров побачив, що міністр закордонних справ, який стояв поруч із президентом, закляк.

— Володимире Володимировичу, це зовсім не пов’язано з принципом «розділяй і пануй», який я насаджував між натовськими союзниками за вашою вказівкою, — промовив він із м’яким сарказмом професійного дипломата, який хоче звернути увагу на кричущу некомпетентність солдафонів. — Складно уявити щось більш ефективне, ніж знищення німецького військового корабля, для того щоб підштовхнути Німеччину до виконання статті 5 натовського договору про спільні дії проти будь-якого агресора. До речі, це стосується і корабля британського військово-морського флоту. Одним ударом наші льотчики об’єднали НАТО у боротьбі проти Російської Федерації. Вітаю вас, Михайле Миколайовичу! — міністр закордонних справ презирливо подивився на начальника генерального штабу, який відповів йому поглядом, сповненим люті.

Путін у гніві повернувся до Гареєва:

— Я вимагаю докладної доповіді про те, як все сталося! Якщо це правда, то командувач військово-повітряних сил має бути не лише знятий з посади, а й сидіти в «Лефортово» максимум через годину. Вам зрозуміло?

Гареєв хотів сказати, що точно ідентифікувати кораблі з відстані шість тисяч метрів практично неможливо, але він також знав: ФСБ доповідало про те, що натовські військові судна мали перебувати в порту. Тому все, що він міг зробити, — це кивнути.

— Буде виконано, Володимире Володимировичу, — промовив він.

— Добре, — відрізав Путін і попрямував до залу командного пункту. — Годі говорити про Латвію і зусилля наших військово-повітряних сил об’єднати НАТО проти мене. Тепер мені потрібна доповідь про інші прибалтійські країни та про можливу реакцію американців і НАТО.

Штабні офіцери докладно доповіли йому про успіхи російських військових в Естонії та Литві, які були захоплені після блискавичних авіаударів, підкріплених висадкою морського десанту на естонському узбережжі.

— А тепер, Вікторе Анатолійовичу, — звернувся Путін до помічника президента — ваше завдання зробити ці країни частиною Росії. Я хочу, щоб у кожній із них протягом десяти днів був проведений референдум. Запитання просте: хочуть чи не хочуть вони увійти до складу Російської Федерації. У цей же час їхні збройні сили треба буде розпустити. Російськомовні військові, звісно ж, повинні стати основою служби безпеки. Вони,