Читати книгу - "Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького"

не про безпосередню підготовку захоплення Києва, а про стратегічну ідею правителя Кримського ханату володіти «матір’ю городів руських», що було необхідно за політичним курсом Мехмед-Ґерая І щодо розбудови його держави в межах колись могутнього Улусу Джучі. З прикордоння орди й від правителя Молдавії надходили тривожні повідомлення про безперервний тиск Туреччини на кримців з метою скерувати їхні чамбули на Корону Польську й Велике князівство Литовське.

Одразу після приїзду до Криму литовські посли через спеціального гінця попереджають Сигізмунда І, що султан і московський князь обіцяють ханові по 15 тисяч золотих. Хан розгніваний через тривале затримання свого посла й малі суми виплат під час походу на Москву. На завершення свого послання Горностай із Дашковичем повідомили про головне: Мехмед-Ґерай І готується до нападу на польсько-литовські землі. Останнє було логічним з точки зору вищезгаданого становища Кримського ханату. Повторна агресія на Московську державу ще не дозріла, бо її держави прикривався сильним військом, а грабуючи українські землі Литовського князівства й польського краю, хан зменшував напругу у відносинах зі Стамбулом, отримував звідти і з Москви численні виплати та змушував Сигізмунда І бути поступливішим на переговорах. Рейд на північний захід давав надію на приспання пильності московитів і астраханців. Не кажучи вже про те, що успішний грабіжницький похід підвищував авторитет хана серед степовиків від Білгорода до ногайських орд.

У володіннях Сигізмунда І почали вдаватися до чергових оборонних заходів. У Польщі на тому ж Пйотрківському сеймі було встановлено податок по 12 грошей з лану й ухвалено тримати на Поділлі 4000 вояків. Після донесень великих послів, особливо Дашковича, який і пізніше тримав Сигізмунда І в курсі агресивних приготувань татар, король розіслав листи по Королівству Польському, аби шляхта трималася напоготові. Старостам і воєводам наказувалося вжити заходів щодо покращення обороноздатності довірених їм земель і всякими правдами й неправдами, хоча б і за позичені гроші, найняти вояків. Тоді ж король, висловлюючи молдавському воєводі подяку за інформацію про турків і татар, радив йому бути напоготові та взаємодіяти з Короною. Але відсутність грошей у польській казні давалася взнаки, і вояків на кордоні було мало. Тому 22 квітня, 7 червня і 12 липня 1522 р. Сигізмунд І видає спеціальні листи про збір Посполитого рушення неподалік Перемишля на день святого Бартоломея (серпень). Але всі заходи короля наштовхнулися на вже звичну шляхетську сваволю. Рушення збиралося повільно й тільки з українських і навколишніх польських земель. Великопольська шляхта взагалі не рушила до табору. Жодні королівські скарги, погрози, умовляння не могли примусити польську шляхту виступити до Перемишля. Зрештою, і та шляхта, що вже прийшла до місця збору, поступово розійшлася по власних домівках.

У Великому князівстві Литовському оборонні заходи, на противагу її союзниці, були більш вдалими. Правду кажучи, тут ще з літа 1521 р. зміцнювали київський замок. На тому ж сеймі король разом із радою панів князівства видає універсал з метою підняти дисципліну під час збору земського ополчення у Литовській державі. Цим універсалом проголошувалося, що винні за неявку до війська, невідповідне озброєння і неукомплектування почтів будуть суворо покарані. 18 червня 1522 р. Сигізмунд І провів розбір скарг київських міщан на свого воєводу Андрія Немировича та вніс свої зауваження і нововведення у справу військової і дипломатичної служби Києва. Усі міщани повинні були виступати разом із воєводою, «на погоню ходити» за татарами. Ті ж, хто не мав коня, залишалися стерегти міські й замкові укріплення. Воєвода не мав права відбирати у міщан коней, зброю і трофеї, як це він практикував на користь своїх вояків. Упійманих татар повинні були вартувати по черзі як міщани, так і князівські панські та духовні піддані. При цьому з метою зміцнення дисципліни король наказував у тому випадку, якщо татарин з чиєїсь зміни втече, то на винного «переведено», якщо «його навмисно хтось відпустив, той має бути покараний не чим іншим — тільки шиєю». Але тут же король додавав: «Хто з необачності або з якоїсь пригоди татарина упустить, той не повинен бути покараний».

Така увага до полонених татар вказує на те, що доволі нечисленне населення Київщини успішно вело малу прикордонну війну, сторінки якої часто не відображались у державному листуванні Великого князівства Литовського й Криму. У дипломатичних повинностях зміни зводилися до звільнення міщан від піднімання послів. Щоправда, цей привілей кияни мали й раніше, але воєвода систематично порушував його. Тому король переводив обслуговування послів на державну казну. Воєвода мав тепер попереджати уряд про наближення послів і отримувати на них спеціальні «пенязі». На випадок їх запізнення він мав позичати гроші в місцевої князівської, панської або духовної людності, а держава повинна була віддати борг пізніше. Крім того, щорічно воєвода мав отримувати на татарських гінців по 100 кіп грошей. Українська шляхта отримала обов’язок виступати періодично на заставу до Києва. Зберігся документ, за яким у липні в Києві стояла застава чисельністю не менш як 337 людей, очолювана Юрієм Немировичем — братом місцевого воєводи. У серпні у Литовському князівстві було оголошено загальний збір шляхти. Причому великому гетьману князю Костянтину Острозькому давалися надзвичайні права — карати тих, хто не з’явився. А на кінець року було ухвалено тримати на кордоні 2000 дворян за гроші. Можливо, саме тоді відбувся один чи кілька козацьких походів на кримців. На це наштовхує той факт, що в ярлику, виданому в наступні місяці, Мехмед-Ґерай І дозволяє козакам вільно купували сіль, сплачуючи лише половину мита.

Військові приготування у Литовській державі й Польщі, хоч і не завжди вдалі, все ж зіграли свою роль, і хан був змушений відмовитися від агресії. І вже 9 серпня 1522 р. Мехмед-Ґерай І знову присягнув перед О. Горностаєм та послав до короля відповідного листа. Крім присяги, хан через Остафія Дашковича довів до відома короля: «З тобою [Сигізмундом І], братом нашим, так і з королем угорським справа наша одна є». Спроби втягнути хана до союзу з угорцями робилися вже з весни — на Балканах агентом Сигізмунда І виступав Ян Тарновський. І от нарешті хан виразив свою готовність розпочати переговори з антитурецьким блоком Ягеллонів. Після надіслання до Кіркора листа від угорського короля Мехмед-Ґерай І ухвалює важливе рішення. Він виражає готовність послати до Угорщини свого посла. В історіографії часто домінує думка, ніби кримські хани були сліпою зброєю в руках османів. Проте зовнішня політика Мехмед-Ґерая І, особливо в 1521—1523 рр., явно йде врозріз із політикою турків. І якщо походи на Московську державу можна ще розглядати як непокору норовистого хана, то переговори з