Читати книгу - "Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького"

країнами, з якими Османська імперія вела виснажливі війни, прямо вказують на те, що правитель Криму остаточно відчув себе незалежним правителем, рівним султану. У своєму листі до короля Мехмед-Ґерай І спростував чутки про своє примирення з Сулейманом І і писав, що на вимогу останнього припинити воювати з московськими землями, він дав тому таку відповідь: «Я відаю, що маю з холопом своїм з московським вчинити, а ти, царю, в те не вступай».

Узимку Мехмед-Ґерай І обіцяв на чолі 300-тисячної армії виступити проти Московської держави й вимагав, аби Сигізмунд І прислав до нього рязанського князя, бо саме з ним хан хотів іти в похід. На випадок королівської відмови чи затримки Мехмед-Ґерай І погрожував, що «великий гнів на вас буду мати» і на Московську державу похід не відбудеться. Але позиція Сигізмунда І була непохитною. Рязанський князь поїде до Криму тільки після повернення О. Дашковича або в обмін на належних заручників. Дещо згладжуючи тон своєї відмови, король сам розписував переваги утворення Рязанської держави під протекторатом Кримського ханату. На думку російського вченого Д. Іловайського, контакти рязанського князя Івана Івановича з Мехмед-Ґераєм І розпочалися ще в 1519—1520 рр. Ходили чутки, ніби князь навіть хотів одружитися з донькою хана, за що 1520 р. і був заарештований у Москві. Беручи до уваги цей факт, Іловайський припускав, що серед причин, які спонукали Мехмед-Ґерая І до походу на Московську державу 1521 р., було захоплення Рязані та введення її до сфери кримських впливів. Підтвердженням цього, на нашу думку, може бути факт облоги кримцями Рязані, а також намагання хана як мирними[12], так і силовими[13]засобами захопити місто. Узагалі, ідея реставрації удільних князівств татарськими ханами, як вдало зауважив Казимир Пуласький, не була новою. Відомо, що Ших-Ахмат, останній правитель Великої Орди, мав наміри на Тверське велике князівство. Та й батько Мехмеда — Менґлі-Ґерай І виношував плани щодо відновлення Київського князівства під своєю зверхністю. Особливо імпонувало королю повідомлення про підготовку нового наступу на Московську державу, про що повідомляв Дашкович. Щоправда, правитель Великого князівства Литовського й Королівства Польського тут же обмовився, що Литовська держава змушена примиритися зі своїм східним сусідом з причини османського наступу на Угорщину. Однак, якщо хан все ж організує похід на володіння Василія III, то рада панів зможе допомогти кримцям у цьому. Все вказує на те, що у Вільні хотіли повторити ситуацію літа 1521 р., аби хан сам ризикував, воюючи з Московською державою, а їхні війська стояли в той час на кордоні. Мехмед-Ґерай І, зі свого боку, намагався натиснути на короля через послів останнього. Для них спеціально створювали незручності в мешканні, грабували їхніх слуг, а королівського посла Ясмана взагалі заарештували. Зрозуміло, що тиск з боку кримців на литовське посольство міг мати й іншу мету. Хану було вигідно, аби його зовнішні супротивники бачили це. Хоча одне й не виключає іншого. Окрім того, Мехмед-Ґерай І, готуючись до широкомасштабного походу, напевно, хотів мати побільше заручників з боку Великого князівства Литовського. І його побоювання за свої тили з боку цієї держави, як показало майбутнє, не були марними. Ставлення оточення Сигізмунда І до угод, підписаних із кримцями, й до хана зокрема гарно характеризує каламбур Томіцького: «цар поганський і мир з ним поганський». Коли ж хан вирушив у черговий похід, то цей королівський радник сказав: «Боже, дай, аби він звідти не вийшов».

На початку 1523 р. правитель Криму вирушив у далекий похід на Астрахань. Ця зовнішньополітична акція стала апогеєм успіхів Мехмед-Ґерая І. Хан у союзі з ногайцями, «з великим військом підійшовши, захопив Астрахань». Таким чином, під його владою були зібрані всі основні татарські держави Східної Європи. Як справедливо зауважив О. Галенко, Мехмед-Ґераю І вдалося, по суті, відновити Золоту Орду, тільки під новою династією.

Зміна напрямку політичного курсу Кримського ханату з українських земель Великого князівства Литовського на землі, розташовані у Волзькому басейні, та війна цієї держави з Великим князівством Московським виявилися найбільш надійною гарантією безпеки українських земель з боку степовиків. У той же час місії О. Дашковича до кримців показали, що навіть у часи своєї найбільшої могутності Кримський ханат почувався вразливим з боку прикордонних земель Литви, передусім Київщини та Поділля. Припинення війни з Московською державою створювало передумови для концентрації литовського уряду на кримській політиці.

Хитання терезів

Успіх Мехмед-Ґерая І виявився тимчасовим. Ногайські мурзи, що спочатку підтримали хана, побоюючись зміцнення його влади, перейшли на бік його супротивників, що змінило весь хід астраханської кампанії Криму та визначило її результати. Очолювані князями Мамаєм і Агішем, вони виманили Мехмед-Ґерая І з Астрахані й убили його разом із калгою і почтом, після чого розгромили тритисячний загін, що супроводжував хана. Більша частина війська була розпорошена по степах і окремими групами поверталася до рідних улусів. Першими в Крим повернулися двоє синів хана, Газі й Бабу Ґераї, разом із п’ятдесятьма князями. Їх переслідували заволзькі татари на чолі з Ших-Айдаром — сином хана Великої Орди Ших-Ахмата, а також ногайці під проводом князів Мамая та Агіша, які наприкінці березня 1523 р. заблокували півострів із півночі. Перейшовши Перекопський перешийок і розташувавшись табором біля Солоного озера, нападники вислали два загони до столиці ханату Кіркора й головного міста ширінівського роду Старого Криму з метою спустошення улусів. Поки тривало розорення Криму, з Астрахані надійшло зібране кримськими князями з роду Ширінів Мемешем і Давлет-Бахтієм 12-тисячне військо, яке розбило дорогою ногайського князя Кошума й мангитського князя Удема. Кілька днів по тому під стінами Перекопської фортеці відбулася битва кримських татар із головними силами заволжців та ногайців. Кримські татари зазнали поразки й змушені були шукати захисту за стінами перекопських укріплень, гарнізон яких на той момент складався з турецьких яничарів. За свідченням сучасників, турецькі вояки мотузками втягували татар на стіни. Тоді ж переможці послали два загони під Очаків, де захопили в полон чотирьох кримських царевичів, з них двох Ґераїв — Шан-Ґерая і Ша-Іслама — було вбито, Мерет-Ґерая, Бетігіреєвого сина, відпущено до Перекопа, а сина Мехмед-Ґерая І Іслам-Ґерая — забрано в неволю. Нападники, однак, не змогли захопити жодного кримського фортифікованого міста. Через два тижні після битви заволзькі й ногайські татари вирушили до своїх улусів.

Поразка кримських татар під Астраханню і спустошення земель Кримського ханату заволзькими та ногайськими ордами, а також відсутність найвищої ланки ієрархії влади внаслідок загибелі хана й калги одразу позначилися на зовнішній політиці Литви. Склалися сприятливі умови щодо захисту власних