Читати книгу - "Гелтер Скелтер"

молодими клієнтами, яких вона бачила, тому й запропонувала їм ключ від так званої «сімейної» кімнати, здерши додаткову страхову суму за можливі пошкодження меблів.

Номер виявився невеличким, але досить охайним. До того ж тут були велике двоспальне й дитяче ліжка. Крім цього – телевізор із запаяним у прозору плівку пультом, стіл, непрацюючий кондиціонер, шафа й туалет з душовою кабіною. Номер як номер, якщо не враховувати дивакувату назву готелю та дешеву репродукцію тіціанівської «Венери» над ліжницею для дорослих.

Не кажучи ні слова, Дарина зачинилася в душі, і невдовзі звідти почувся шум води.

Тим часом Макс нарізав залишки куплених ще в Житомирі харчів, а Остап злітав до місцевого кафе й повернувся з трьома порціями гречки з котлетами, пачкою печива з полуничним кремом, двома батончиками «Снікерс», одним «Баунті» та півторалітровою пляшкою «Моршинської». Потім він так само мовчки витягнув з кишень мішкуватих джинсів дві пляшки «Будвайзера» і вони з Максом, не чекаючи на Дару, накинулися на їжу.

Проковтнувши свої порції так, ніби голодували щонайменше тиждень, хлопці повалилися на велике ліжко перед телевізором. Зараз жоден із них не переймався думками про те, що лише вчора – і яким чином! – вони втратили приятеля. Так чи не так, але кожен усвідомлював: їм обов’язково знадобляться сили, тому мучитися спогадами та жалощами зараз не на часі.

Виливши з бойлера мало не всю гарячу воду, Дара відмовилася від пива, але до їжі припала так само, як і хлопці. Далі сяк-так умостилася в дитячому ліжку й принишкла, думаючи про своє.

Коли мовчання в кімнаті стало густим, як клей, Остап вхопив пульт і почав клацати по каналах, поки зрештою не зупинився на «2+2». Там ішов повтор якоїсь трешевої стрічки. Халтурщик-сценарист створив історію про торнадо в Нью-Йорку, що закрутив у своїх лабетах сотні океанських акул. Хижаки розсіялися по всьому мегаполісу й почали жерти всіх на своєму шляху.

Заснути відразу нікому не вдавалося. Тому, час від часу позіхаючи, усі троє тупо дивилися на екран, де головний герой відчайдушно бився із зубастими тварюками й рятував близьких від загибелі.

Саме так: рятував від загибелі.

Не важко здогадатися, що за думки крутилися в їхніх головах.

36

ДАРА. ДІАГНОЗ

Суто умовно відокремившись від хлопців, Дара Ковалевська знову опинилася на тому самому моральному роздоріжжі, що його здолала під їхнім тиском.

Божевілля!

Її внутрішній янгол був переконаний: вони не мали права залишити загиблого друга напризволяще. Ба більше – відтепер їх, швидше за все, підозрюватимуть у скоєнні жорстокого злочину, принаймні сама вона на місці слідчого ґрунтовно поміркувала би про це.

Натомість демон, який завжди висував контраргументи, наче штрикаючи дівчину вилами, заперечував: ніхто в такій ситуації не дав би гарантію, що затримка в ресторані не забере ще одного з них, адже, за словами Остапа, Панночка всюди переслідувала зухвальців. Отже, поки вона давала б пояснення слідчій бригаді, мерців могло побільшати.

Оптимальне рішення з’явилося несподівано. Тут, вочевидь, дався взнаки проведений поруч із Богданом час. Завдяки партнерові Дара навчилася орієнтуватися в ситуаціях, у яких абсолютно правильних висновків та дій просто не існує. І коли хлопець намагався тиснути на неї чоловічим авторитетом, із чим вона зазвичай не погоджувалася, то найкраще, що можна було зробити,– це зайняти позицію на нейтральній смузі між «так» і «ні», тобто замовкнути.

Досі Дара робила так само: підкорялася рішенням своїх супутників, не намагаючись переконати їх у протилежному. Тобто займала звичну комфортну нішу, хоча насправді розуміла слушність їхніх дій.

А тепер до цього додалася ще й думка про Богдана: як він там? Чи все в нього гаразд? Чи, може, його вже немає серед живих?

Ні, цього просто не може бути!

Не може бути? Ха! Алекс казав те саме!

Наступною й набагато страшнішою думкою стало усвідомлення того, що Богдан сидить у квартирі сам. Наодинці. І коли щось дійсно станеться…

Якщо вже не сталося…

…Навіть викликати «швидку» буде нікому. Богданове тіло, понівечене тією гоголівською курвою, лежатиме посеред ванної чи вітальні, все навколо буде замащено запеченою кров’ю, а про це ніхто не знатиме. Господи, та це може тривати до їхнього повернення, і то за умови, що вони взагалі повернуться! А це, зважаючи на все, що відбувається, надто оптимістичне припущення.

Наразі, поки дівчина марно намагалася викинути з голови видіння заюшеного власною кров’ю Богдана, такий варіант розвитку подій здавався їй у чомусь навіть слушним. Це, мабуть, дійсно стало б справедливою карою за їхню неповагу до речей, що вони їх не розуміли, за життя, що вони фактично марнували, за бажання мати все й якомога більше і при цьому нічого не робити.

Терпіти далі вже не вистачало сил. Дарина рука ніби сама ковзнула під подушку й намацала телефон. Відкривши месенджер, дівчина швидко надрукувала:

«Привіт. Ми всі в Києві. Прямуємо до села Сотникове Вишгородського району. У нас біда – Алекс загинув».

Дара натиснула «відправити» і в цю хвилину мало не молилася, щоб Богдан швидко відповів. Хай як би він не був уражений, та принаймні вона знатиме, що з ним усе гаразд.

Час застиг.

Здавалося, геть усе навколо зупинилося.

37

ОСТАП. ШУКАЧ

Він ніяк не міг вмоститися на своїй половині монстра з продавленим матрацом, що його в «Роуд Луврі» пишно йменували ліжком. На своєму віку це ліжко бачило багато цікавого – про це свідчили дивні плями на тому ж таки матраці, про які не хотілося навіть думати. Але Остап й не думав. Його голова була забита іншими речами – як він вважав, набагато більш значущими, але що це було насправді, він до пуття не розумів, і це, у свою чергу, лютило його не на жарт.

Під час спільної подорожі до Сотникового хлопець намагався не згадувати про те, що муляло йому в цій справі. Щось постійно дратувало, роз’ятрювало думки, хоча вхопити, що саме, він жодною мірою не міг. Десь на межі між свідомим і підсвідомим час від часу ніби спалахував тривожний вогник, сигналізуючи про щось вагоме, але зміст цього сигналу лишався незрозумілим.

Він безліч разів подумки перегравав усе, що з ними сталося за останній час. Починав із загибелі Сергія, закінчував перебуванням у цьому готелі, але нічого не знаходив. Логіка його міркувань була вірною, і вони діяли відповідно до неї. Однак, намагаючись привести до ладу думки після чергового марного пошуку, він розумів, що результат виявився незадовільним. І це починало лякати.

Ситуація нагадувала пересічний фільм