Читати книгу - "Homo Deus"

обмежені виконанням лише заздалегідь визначеної ролі. Ми можемо робити все, що захочемо, — за умови, що знайдемо спосіб це зробити. Нас не стримує нічого, за винятком нашого власного невігластва. Епідемії і засухи не мають жодного космічного смислу — однак ми можемо побороти їх. Війна не є неминучим злом на шляху до кращого майбутнього — але ми можемо встановити мир. Після смерті нас не чекає рай — однак ми можемо створити рай тут на Землі й жити в ньому вічно, якщо лише зможемо подолати деякі технічні труднощі.

Якщо ми вкладатимемо гроші в наукові дослідження, тоді наукові відкриття прискорять технологічний прогрес. Нові технології живитимуть економічне зростання, а потужна економіка віддаватиме ще більше грошей на дослідження. З кожним десятиліттям ми насолоджуватимемося більшою кількістю продуктів, швидшими засобами пересування і кращою медициною. Одного дня наше знання стане настільки повним, а наша технологія — настільки передовою, що ми виділимо еліксир вічної молодості, еліксир справжнього щастя й будь-які інші ліки, які нам можуть знадобитися, — і жоден бог не зупинить нас.

Отже, сучасна угода пропонує людям величезну спокусу вкупі з колосальною небезпекою. Всемогутність постає перед нашими очима, ми її майже торкаємося, однак під нами розкривається провалля повного небуття. На практичному рівні сучасне життя складається з постійної гонитви за силою у Всесвіті, позбавленому сенсу. Сучасна культура — найпотужніша в історії, вона невтомно досліджує, винаходить, відкриває й вирощує. Водночас вона заражена більшою екзистенційною непевністю, ніж будь-яка попередня культура.

У цьому розділі обговорюється сучасна гонитва за силою. У наступному розділі розглянемо, як людство використало свою силу, яка невідворотно зростає, для непомітного повернення до нескінченної порожнечі космосу. Так, ми, сучасники, пообіцяли поступитися смислом в обмін на силу, але немає нікого, хто примусив би нас виконувати свою обіцянку. Ми думаємо, що достатньо мудрі, щоб насолодитися всіма перевагами сучасної угоди й не платити за це її ціну.

ЧОМУ БАНКІРИ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ ВІД ВАМПІРІВ

Сучасний потяг до сили живиться союзом наукового прогресу й економічного розвитку. Протягом більшої частини історії наука розвивалася зі швидкістю равлика, а економіка була глибоко замороженою. Поступове збільшення людства зумовило відповідне зростання виробництва, а спорадичні відкриття іноді навіть допомагали зростанню доходів на душу населення, однак це був дуже повільний процес.

Якщо в 1000 році сотня селян виробляла 100 тонн зерна, а в 1100-му сто п’ять селян виробляли 107 тонн зерна, то цей номінальний ріст не змінював ритму життя й соціального порядку. Якщо нині кожен одержимий розвитком, то в домодерну еру люди були байдужі до нього. Принци, священики й селяни вважали, що людське виробництво є більш-менш стабільним, що людина може збагатитися, лише вкравши в іншої, і що їхні онуки навряд чи матимуть кращі умови життя.

Ця стагнація була значною мірою зумовлена труднощами фінансування нових проектів. Без адекватного фінансування нелегко було висушувати болота, будувати мости й порти, не кажучи вже про виведення нових сортів пшениці, відкриття нових джерел енергії чи встановлення нових торговельних шляхів. Грошей не вистачало, бо в ті часи довіра була мінімальна; довіра була мінімальна, бо люди не вірили в розвиток; а люди не вірили у розвиток, бо економіка перебувала в стані стагнації. Таким чином, стагнація підтримувала саму себе.

Уявіть, що ви живете в середньовічному місті, яке страждає від щорічних спалахів дизентерії. Ви вирішуєте знайти протидію. Вам потрібні гроші, аби створити лабораторію, купити лікарські рослини й екзотичні хімікати, заплатити помічникам і подорожувати для консультацій зі знаменитими лікарями. Вам також потрібні гроші, аби прогодуватися самому і прогодувати вашу сім’ю, поки ви займатиметеся дослідженнями. Однак у вас немає достатньо грошей. Ви можете підійти до місцевого мірошника, пекаря й коваля і попросити в них покривати ваші потреби протягом кількох років, обіцяючи, що коли ви нарешті винайдете ліки й станете багатим, то виплатите свої борги.

На жаль, мірошник, пекар і коваль навряд чи погодяться. Вони теж мусять годувати свої сім’ї, та й не вірять вони в чудодійні ліки. Вони народилися не вчора, і за все своє життя ніколи не чули про те, що хтось винайшов нові ліки від якихось страшних хвороб. Хочеш продуктів — плати гроші. А як ви можете отримати гроші, якщо ще не маєте тих ліків, а увесь ваш час забирають дослідження? З неохотою ви повертаєтесь до обробки свого поля, дизентерія продовжує мучити міщан, ніхто не намагається розробити нові рятівні засоби, і жодна золота монета не переходить з рук у руки. Ось так економіка слабшає, а наука завмирає.

Цей цикл був фактично розірваний у новий час завдяки зростанню віри людей у майбутнє й відповідному диву зростання кредитів. Кредит — економічний прояв віри. Нині, якщо я хочу розробити нові ліки, але не маю достатньо грошей, я можу взяти в банку позику або звернутися до приватних інвесторів та інвестиційних венчурних фондів. Коли в Західній Африці влітку 2014 року вибухнула епідемія Ебола, то, як ви думаєте, що сталося з акціями фармацевтичних компаній, які займалися розробкою ліків і вакцини проти лихоманки Ебола? Вони різко зросли. Акції Tekmira зросли на 50 %, a BioCryst — на 90 %. У середні віки спалах чуми змушував людей' піднімати очі до неба й молитися Богові, щоб він пробачив їхні гріхи. Нині, коли люди чують про якусь нову смертельну епідемію, вони хапають мобільні телефони й телефонують своїм брокерам. Для фондових бірж навіть епідемія стає можливістю для розвитку бізнесу.

Якщо успіху досягає досить велика кількість нових підприємств, віра людей у майбутнє зростає, кредити в банках беруть частіше, відсоткова ставка знижується, підприємцям стає легше зібрати гроші, й економіка розвивається. Відповідно люди надихаються оптимізмом щодо свого майбутнього, економіка продовжує зростати, і наука прогресує разом з нею.

На папері все виглядає просто. Чому ж тоді людство мусило чекати нової доби, щоб економічний розвиток отримав поштовх? Тисячі років люди мало вірили в майбутній розвиток не тому, що були дурні, а тому, що Це суперечило їхнім внутрішнім відчуттям, їхній еволюційній спадщині й способу функціонування світу. Найбільш природні системи існують у рівновазі, а більшість битв на виживання є іграми з нульовою сумою, у яких один може процвітати лише за рахунок іншого.

Наприклад, щороку приблизно одна й та сама маса трави виростає в певній долині. Ця трава підтримує популяцію приблизно десяти тисяч кроликів, куди також входять досить повільні, нерозумні чи нещасливі кролі, що