Читати книгу - "Homo Deus"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Звичайно, деякі екологічні реалії складніші, і не всі битви за виживання є іграми з нульовою сумою. Багато тварин ефективно співпрацюють між собою, а дехто навіть отримує позики. Найвідомішими позичальниками в природі є кажани-вампіри. Ці кажани збираються тисячами всередині печер і щоночі вилітають у пошуку здобичі. Коли вони знаходять сплячого птаха чи необережного ссавця, вони роблять невеличкий надріз на їхній шкірі та ссуть кров. Однак не всі кажани-вампіри знаходять здобич щоночі. Щоб боротися з ненадійністю у своєму житті, вампіри позичають кров один одному. Вампір, якому не пощастило знайти жертву, повертається додому і просить успішніших товаришів відригнути назад частину вкраденої крові. Вампіри дуже добре пам’ятають, кому вони позичили кров, тож, коли якогось дня товариш повертається додому голодним, він наближається до свого боржника, який віддячує йому за люб’язність.
Однак, на відміну від людських банкірів, вампіри ніколи не беруть відсотків. Якщо вампір А позичив вампірові Б десять кубиків крові, Б відплатить такою ж кількістю. Вампіри також не використовують позики для фінансування нових підприємств чи стимулювання розвитку ринку смоктання крові. Оскільки кров виробляється іншими тваринами, у вампірів нема можливості збільшувати виробництво. Хоча ринок крові має свої злети й падіння, вампіри не можуть передбачити, що в 2017 році на ринку буде на З % більше крові, ніж у 2016-му, а в 2018-му ринок крові знову виросте на 3 %, Отже, вампіри не вірять у розвиток. Протягом мільйонів років еволюції люди жили в умовах, подібних до тих, у яких живуть вампіри, лисиці й кролики. Тому людям також досить важко повірити в розвиток.
ЧАРІВНИЙ ПИРІГ
Еволюційний тиск призвичаїв людей сприймати світ як статичний пиріг. Якщо хтось отримує більший шматок цього пирога, то хтось інший неминуче отримає менший шматок. Окрема сім’я чи місто може процвітати, але людство в цілому не збирається виробляти більше, ніж виробляє зараз. Відповідно, такі традиційні релігії, як християнство й іслам, шукали, як вирішити проблеми людства з використанням наявних ресурсів шляхом або перерозподілу існуючого .пирога, або обіцяючи пиріг на небі.
Сучасність, навпаки, заснована на твердій вірі в те, що економічний розвиток не лише можливий, а й очікується його значне зростання. Молитви, добрі вчинки та медитація можуть заспокоїти й надихнути, однак такі проблеми, як голод, чума і війна, можливо вирішити лише через розвиток. Ця фундаментальна догма зводиться до однієї простої ідеї: «Якщо у вас проблема, можливо, вам треба більше всякої всячини; а щоб мати більше всякої всячини, ви повинні більше виробляти її».
Сучасні політики й економісти наполягають на тому, що розвиток є життєво важливим з трьох принципових причин. По-перше, коли ми виробляємо більше, то можемо і споживати більше, підвищувати наші стандарти життя й начебто мати щасливіше сьогодення. По-друге, оскільки людство множиться, економічний розвиток потрібний просто для того, щоб залишатися на нинішньому рівні. Наприклад, в Індії річний приріст населення становить 1,2 %. Це означає, що, попри зростання індійської економіки щороку принаймні на 1,2 %, безробіття зростатиме, зарплатня знижуватиметься і середні стандарти життя падатимуть. По-третє, навіть якщо в Індії перестане зростати населення і навіть якщо середній клас буде задоволений своїми нинішніми стандартами життя, що країна має робити із сотнями мільйонів уражених бідністю громадян? Якщо економіка не зростає, а отже, пиріг залишається таким самим за розміром, то дати бідним більше можна, лише забравши щось у багатіїв. Це змусить вас робити дуже важкий вибір, що цілком може викликати незадоволеність і навіть насилля. Якщо ви хочете уникнути важкого вибору, незадоволеності й насилля, вам потрібен буде більший пиріг.
Сучасність перетворила «більше всякої всячини» в панацею, що може бути застосована до майже всіх громадських і приватних проблем — від релігійного фундаменталізму через авторитаризм третього світу до невдалого одруження. Якби лише такі країни, як Пакистан та Єгипет, могли підтримувати здоровий темп розвитку, їхні громадяни почали б насолоджуватися перевагами приватних автомобілів, великих холодильників і почали б шлях житейського добробуту замість того, щоб слухати фундаменталістів-інтриганів. Подібним чином економічний розвиток у таких країнах, як Конго й М’янма, привів би до виникнення процвітаючого середнього класу, що є наріжним каменем ліберальної демократії. А шлюб роздратованого подружжя можна було б урятувати, якби вони купили більший будинок (щоб уникнути тісноти в маленькій вітальні), придбали посудомийну машину (щоб не сперечатися, чия черга мити посуд) і відвідували б недешеві сеанси психотерапії двічі на тиждень.
Таким чином, економічний розвиток став критичним вузлом, у якому сходяться разом майже всі сучасні релігії, ідеології й рухи. Радянський Союз із його маніакально-монструозними п’ятирічними планами був так само поведений на розвитку, як і більшість горлорізів-баронів Америки. Саме тому, що і християни, і мусульмани вірять у небеса й сперечаються лише стосовно того, як туди дістатися, під час «холодної війни» і капіталісти, і комуністи вірили у створення раю на Землі через економічний розвиток і сперечалися лише навколо конкретних методів.
Сьогодні прихильники відродження індуїзму, благочестиві мусульмани, японські націоналісти й китайські комуністи можуть проголосити свою відданість дуже різним цінностям і цілям, однак усі вони приходять до віри в те, що економічний розвиток є ключем до реалізації їхніх настільки різних цілей. Тож у 2014 році відданого індуїста Нарендра Моді було обрано прем’єр-міністром Індії значною мірою завдяки його успіху в стимулюванні економічного розвитку свого рідного штату Ґуджарат та поширеній думці про те, що лише він може оживити мляву національну економіку. Подібні погляди допомогли ісламісту Реджепу Таїпу Ердоґану зберігати владу в Туреччині з 2003 року. Назва його партії — «Партія справедливості й розвитку» — свідчить про його відданість економічному розвитку, і уряд Ердоґана дійсно зміг підтримувати вражаючі темпи розвитку протягом понад десяти років.
Японський прем’єр-міністр Абе Сіндзо прийшов на посаду в 2012 році, обіцяючи вивести японську економіку з двадцятирічного періоду стагнації. Його агресивні й дещо незвичайні методи досягнення цього дістали назву «Абеноміка». Водночас у сусідньому Китаї Комуністична партія продовжує на словах служити традиційним ідеалам марксизму-ленінізму, однак на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Homo Deus», після закриття браузера.