Читати книгу - "П'ята Саллі"

рукою її талію та міцно обійняв, поки вони йшли довгим вузьким коридором.

Звуки розмов були затьмарені ритмічними звуками бонго.

— У нас сьогодні різношерста публіка, Ноло-золотце. Дехто тобі мав би видатися цікавим. Я познайомлю тебе з деякими людьми, а далі вже сама розбирайся.

— Знаю, це може звучати дещо дивно, Кірку, але я більше не використовую ім’я Нола-золотце.

Він здивовано витріщився на неї.

— Так? А як ти тепер себе називаєш?

— Нола — то було моє прізвисько. Надалі я б хотіла, щоб мене знали під іменем Саллі-золотце. Я пориваю зі своїм минулим.

— Саллі? Ніколи не думав про тебе, як про Саллі. Нола — це ж набагато цікавіше. Але це твоє ім’я, золотце. Саллі-золотце, як скажеш. Пориваєш з минулим? Вражаюче. Вражаюче. Можливо, з’явиться місце для куцого короткозорого професора економіки у твоєму вцілілому майбутньому?

— Чому б і ні? — сказала вона, сміючись. — Ти дивовижний чоловік.

Він вчепився в неї поглядом розмитих за товстелезними скельцями окулярів очей.

— Ти якось змінилася. Голос. Те, як ти тримаєшся. У тебе жвавіший сміх. Випромінюєш якийсь магнетизм.

— Закладаюся, що ти говориш таке всім самотнім бродяжкам, яких запрошуєш на свої п’ятничні вечори.

— Не всім. Тільки тим, у кому бачу духовну спорідненість. У тобі, Ноло-Саллі, є якась сила, що посилає дивні вібрації. Щось ховається під цією збруєю. Я володію масажною технікою, яка може проникнути крізь цей щит, і ти відчуєш полегшення, якого ще ніколи не відчувала.

Вона вже збиралася сказати, що залюбки погодиться на масаж, але він, мабуть, відчув її несподівану відразу, бо позадкував та відсунув розшиту бісером завісу, яка відділяла кухню від переповненої вітальні.

— Зараз немає часу на ці балачки, — сказав він. — Гарного тобі вечора. Дозволь познайомити тебе з Ейлін, яка пише чудові еротичні поезії.

Ейлін зміряла її поглядом, і Саллі одразу ж відчула ворожість з її боку. Вони обмінялися кількома фразами, й Саллі сказала, що йде взяти собі вина. Пароньки сиділи на диванчиках, що оточували кімнату, цілувалися та пестили одне одного, доки інші стояли поруч та вели приватні розмови. У далекому кінці кімнати молодий оголений до пояса чорношкірий чоловік м’яко вистукував у бонго, поки гурт захоплених жінок середнього віку сиділи навколо нього та погойдувалися у ритмі.

Саллі випила келих вина, тоді ще один і ще, а затим вчула запах травки й завзяте постукування бонго почало її захоплювати. Вона відчула поривання зірвати з себе одяг та кинутися в танець із чорним молодиком. Вона уявила себе з ним у джунглях, як вони танцюють, кусаються, злягаються, а тоді осіклась. «Расистка», — подумала Саллі.

У тьмяному світлі вона побачила навпроти когось знайомого. То була Сара Коломбо, яка сиділа на диванчику, а між її стегон лежала рука якогось чоловіка. Саллі не могла зрозуміти, чому це її розізлило, але в свідомості спалахнули слова обмін дружинами, й вона згадала, як Ларрі розповідав їй, що немає нічого поганого у тому, що жінка спатиме з керівником відділу продажів, якщо це допоможе її чоловікові просунутися по кар’єрних щаблях. Ця пропозиція налякала її, спричинила огиду. Саллі згадала, як відмовилася. Вони були на вечірці вдома у керівника з продажів. Ларрі з дружиною господаря кудись зникли. Саллі тоді дещо перебрала алкоголю, й керівник поклав її на диван, а тоді дуже швидко просунув свою руку їй між стегон, і не встигла вона відштовхнути його, як голову охопив біль, вона відключилася.

Лише тепер порожнеча в пам’яті заповнилась, і вона згадала решту вечора. То було так, ніби вуаль амнезії відсунулась, немов та розшита бісером завіса, і ось вона побачила себе, пристрасну, збуджену, з язиком у роті того чоловіка, а її таз хтиво випинався назустріч йому. Саллі не хотіла про це думати, але спогад ставав чіткішим, ніби пригаданий сон. Вона соромилась цього, та все одно ототожнювала себе з Сарою Коломбо там на дивані, з рукою того чоловіка у неї між ніг, де його пальці досліджували нові території.

Господи, що з нею сталося? Невже вона стала такою зіпсованою та збоченою? Саллі ніколи цього не робила. Тож як вона могла раптом так чітко все пригадати саме зараз? Історія, все думала вона. Це чиясь інша історія.

Вона випила ще бокал і подумала, чи не залишитися після вечірки з Кірком Сілверменом. Вона підвелася, щоб взяти ще бокал вина, але перечепилася.

Я підхопила її. То був найкращий момент, подумала я, поки вона п’яна, щоб мені вийти та трохи розім’ятися. Я відчула, що Джинкс також намагається протиснутись, але сказала їй: «Агов, зараз моя черга. Ти була на сцені, ледь не вбила нас і ще влаштувала свою оргію. Я побуду назовні та трохи повеселюся, якщо ти не проти». Я намагалася подолати її всіма своїми силами, й вона відступила.

Я повернулася на кухню та трохи почастувала (до біса ті калорії — я люблю пиво та сир). Там стояв якийсь гарний чоловік із поголеною головою та сережкою у вусі, який пускав мені бісиків, і я цього разу втішилась, що поблизу більше немає Белли, яка б уже спричинила проблеми. Вона б почала з ним загравати. Я просто ігнорувала його, й він нарешті відійшов із жінкою з довгим аж до самої дупи волоссям.

Я не алкоголічка, нічого такого, але час від часу люблю налигатись. У мене піднімається настрій, і я можу робити різні безглузді речі, які мені подобаються. Я походжала від однієї компанії людей до іншої, розмовляла та слухала, а тоді побачила, що Кірк спостерігає за мною.

— З тобою все гаразд, Саллі?

Я вже почала говорити йому, що я насправді Деррі, але подумала, що не варто його, бідолашного, ще більше заплутувати.

— У мене все чудово, відпад, краще не буває. У тебе тут гарна місцинка і чудова вечірка з усіма цими гарними дивакуватими людьми, й для мене велика честь бути тут, серед інтелек… інтелек… — Але я продовжувала гикати й так і не змогла доказати слово.

— Ходімо до мого кабінету, Саллі, подалі від натовпу, щоб ми могли трохи поговорити.

Проте я знала, що він хоче дечого більшого, ніж розмови. Я ж не ідіотка. Але він був такий куций, а за тими товстими окулярами очі здавалися такими сумними, що мені стало його шкода, і я погодилась. У заставленому книгами кабінеті в нього був диван, цілком очікувано. Чого я не сподівалася — це штукенції, яка стояла просто посеред кімнати й виглядала ніби телефонна будка, оббита свинцевими пластинами.

— А де телефон?

— Це не телефонна будка. Ти