Читати книгу - "Лялька"

наслідках того жахливого дня і ніколи навіть не замислювався про позитивні.

Він підняв скалічену руку і зблизька спостерігав за Фінлі. Вони грали разом протягом багатьох років, тому він знав, що Фінлі по-страшному махлює. Глянувши на свої карти, Форд розридався, що зовсім не було схоже на байдужий вираз обличчя, який був хвилину тому.

— Маєш трійки? — запитав Фінлі.

— Тягни з колоди.

***

Блейк мав пристрасть до сірого чаю і водночас слабкий сечовий міхур. Такого висновку Едмундс дійшов, спостерігаючи, як упродовж цілого дня той надто часто виходив і знову повертався на своє місце. Едмундс зачекав, поки він пройде повз їхній із Сіммонсом стіл, а потім підвівся і швидко підійшов до Бакстер у кінці кімнати. Він мав дві хвилини.

— Едмундсе! Що в біса ти робиш? — запитала Бакстер, коли він опустився на підлогу, щоб не привертати зайвої уваги.

— Хтось розповів пресі й відповідно вбивця дізнався про посольство, — прошепотів він.

— Мені не можна обговорювати з тобою справу.

— Ти єдина, кому я довіряю.

Бакстер трохи розчулилася. Відколи вона знеславилася з Ґарландом, усі ставилися до неї як до прокаженої. Щойно висловлене твердження переконало її, що була хоча б одна людина, яка й досі цінувала її думку.

— Ти можеш довіряти їм усім. Розбовкати про посольство міг будь-хто: служба дипломатичного захисту, персонал, та хто-завгодно з будівлі навпроти. Тобі справді варто облишити це. А тепер забирайся звідси, поки через тебе мені не дісталося.

Едмундс заквапився до свого столу. Кількома хвилинами пізніше повз нього пройшов Блейк із чашкою в руці.

***

Ще до обіду Сіммонс викреслив сорок сім із вісімдесяти восьми прізвищ у списку, поки Едмундс у цей час продовжував шукати зв’язок між жертвами. Коли стандартні перевірки та протоколи нічого не дали, він повернувся до того, чого навчився у Фрауді, та позичив пароль колеги, щоб отримати доступ до спеціального програмного забезпечення свого колишнього відділу.

Через п’ятдесят хвилин він дещо знайшов і до напівсмерті налякав Сіммонса, підстрибнувши на своєму місці. Вони перейшли до конференц-зали, щоб поговорити наодинці.

— Ешлі Локлен, — переможно промовив Едмундс.

— Наступна жертва? — запитав Сіммонс. — Що там?

— У 2010 році вона вийшла заміж і носила ім’я Ешлі Гадсон.

— Хіба ми цього не знали?

— Знали, але комп’ютери не шукали другого банківського рахунку на інше прізвище, який був відкритий лише впродовж десяти місяців. 5 квітня 2010 року вона поклала на свій рахунок, оформлений на прізвище Гадсон, дві з половиною тисячі готівки.

— Це якраз тоді, коли почалося судове слухання Халіда.

— Я копнув глибше. Тоді вона працювала в пабі за мінімальну платню. А потім заплатила ще дві тисячі й п’ять сотень через два тижні 19 квітня.

— Цікаво.

— Підозріло, — виправив його Едмундс. — Тож я перевірив рахунки інших жертв за той період і знайшов два такі самі перекази, здійснені містером Віджаєм Рана.

— Для чого брату Халіда переказувати п’ять тисяч барменші?

— Саме про це я й хочу запитати у неї.

— Так і зроби. Чудова робота, Едмундсе.

***

О 4 вечора Вульф почув приглушені звуки, які свідчили про зміну офіцерів біля дверей. Після ранкового інциденту вони вимкнули телевізор, хоча це й був лише жест ввічливості, оскільки вони могли чітко чути, як море глядачів, поліційних авто та репортерів наповнюють вулицю внизу, хоча їм потім ставало нудно і вони рухалися далі.

Якщо не рахувати кількох митей, Форд зберігав свій щойно віднайдений спокій, і Вульф із Фінлі зрідка бачили в ньому того, ким він був раніше. Інколи він здавався зухвалим, рішучим, а спраглий до крові натовп, який чекав надворі, лише підбурював його.

— Я вже дозволив серійному вбивці зруйнувати своє життя. Я не збираюся дозволяти ще одному вирішувати, коли воно закінчиться.

— Оце тобі бойовий дух, — підбадьорливо сказав Фінлі.

— Я опанував себе, — сказав Форд. — І сьогодні чи не найкращий для цього час.

Із міркувань безпеки вони зачинили всі вікна й опустили штори. Попри позичений у вестибюлі вентилятор, у кімнаті було душно. Вульф розстібнув манжети та закотив рукава, виставивши свіжі опіки, які вкривали його ліву руку.

— Я не питав, — сказав Форд, жестом вказуючи на пошкодження Вульфа, — що сталося?

— То пусте, — відповів Вульф.

— Він постраждав, коли мер Тернбл… — Фінлі замовк.

— Тож ви обоє дуже ризикуєте, просто знаходячись поруч зі мною, чи не так? Ви ж знаєте, що він може просто пальнути сюди гранатометом.

Вочевидь, таке не спадало Фінлі на думку, і він стурбовано глянув на Вульфа.

— Мені все одно недовго лишилося, — бадьоро відповів Вульф, підглядаючи у шпаринку між шторами.

— Не хочу, щоб через мене хтось постраждав, — сказав Форд.

Уже впродовж п’яти хвилин Вульф спостерігав за групою з трьох людей. Вони привернули його увагу тому, що стояли осторонь від решти зівак і, здавалося, чекали чогось. Двоє з них піднесли великі брезентові сумки й опустили їх посеред перекритої дороги. Вульф уважно слідкував, як вони одягли маски різних тварин. Уже невдовзі до них приєдналися шестеро інших.

— Фінлі! — вигукнув Вульф від вікна. — Ти можеш відправити офіцерів трохи далі вулицею?

— Так. Що там?

— Халепа.

Двоє осіб із групи в масках мультиплікаційної мавпочки та орла нагнулися й відкрили сумку. Вони витягли все потрібне, проштовхалися крізь натовп і пройшли попід поліційною стрічкою.

— Вбивця дитини! — вигукнув один із трохи приглушених голосів.

— Рятівник «Палія»! — вигукнув його жіночий двійник.

Поліціянти, які контролювали натовп, розвернулися, щоб забрати двох людей, які перетнули кордон, однак решта семеро, які затрималися позаду, тепер привернули увагу преси, витягши з великої сумки плакати, щити й мегафона. Жінка в масці акули почала підбурювати вже й без того галасливу вулицю.

— Ендрю Форд заслуговує того, що з ним трапиться! — проревіла вона. — Якби він не врятував «Палію» життя, Анабель Адамс і досі була б жива!

Вульф озирнувся на кімнату, щоб оцінити реакцію Форда, очікуючи, що це знову виведе його з рівноваги. На диво, він не рухався, а лише слухав перекручені погрози:

— Позбався зла, і Господь вразить тебе!

Мітингувальники почали скандували такі ж псевдорелігійні слогани. Один із них бадьоро розмовляв із репортером, тоді як ватажок висловила припущення, що Форд ще від самого початку змовився з