Читати книгу - "Лялька"

— Таке колись уже траплялося? — запитав Вульф у Форда, не відриваючи очей від загрози внизу.

— Не таке, — розгублено відповів Форд.

Це був майже нечутний шепіт, і він теж почав скандувати:

— Помилуй диявола, і Господь вразить мене.

Деякі з тих поліціянтів, які чергували на вулиці, оточили мітингувальників; хоча поки що вони залишалися миролюбними, а тому підстав заарештовувати їх не було. Вульф жестом покликав Фінлі до вікна.

— Гадаєш, це його робота? — пробурмотів Фінлі, прочитавши його думки.

— Не знаю. Але якось це неправильно, — сказав Вульф.

— Хочеш, щоб я спустився й поставив кілька запитань?

— Ні. Тобі краще залишатися з ним. Я піду.

Вульф востаннє глянув на гурт людей у масках і попрямував до дверей.

— Вульфе, — промовив Форд, коли той виходив, — Поверни над собою контроль.

Вульф ввічливо всміхнувся з дивного коментаря, знизав до Фінлі плечима і вийшов із кімнати. Коли він спустився на перший поверх, йому зателефонував Едмундс, щоб розповісти про своє відкриття стосовно Ешлі Локлен.

— Вона відмовляється говорити з будь-ким іншим, окрім тебе, — сказав Едмундс.

— Я зайнятий, — сказав Вульф.

Він заледве встиг вийти за поріг посольства, як хвиля репортерів відразу кинулася до нього. Вульф подумав, що, може, і справді варто було відправити Фінлі. Не звертаючи уваги на викрики власного прізвища, він пригнувшись пройшов під стрічкою та протиснувся крізь натовп, ідучи на звук скандування.

— Це важливо, — сказав Едмундс. — Можливо, вона нарешті скаже нам, що вас усіх пов’язує. Тоді ми матимемо реальний шанс з’ясувати, хто за всім цим стоїть.

— Гаразд. Напиши мені номер, і я передзвоню їй, коли зможу.

Вульф поклав слухавку. Навколо сімох затятих мітингувальників утворився чималий простір. Зблизька мультиплікаційні маски виглядали ще зловіснішими: з-під нерухомих посмішок виривалися ядучі голоси, а з темних отворів у пластику палали шаленіючі очі. Найбільше з-поміж усіх, і статурою, і поведінкою, лякав чоловік, одягнений у вишкірену маску вовка. Високо над головою він тримав два скріплені щити й ходив навколо інших, агресивно скандуючи. Вульф помітив, що він злегка накульгував, вочевидь через стару травму там, де йому в спину вцілила остання гумова куля. Переконавшись, що не зіткнеться із забіякуватим чоловіком, Вульф підійшов до жінки в масці акули, яка все ще тримала мегафон біля рота. Він перехопив його на півслові й відкинув до стіни будівлі позаду, де той з електричним скрипом розлетівся на друзки. За кожним його рухом ще жадібніше стежили викривальні телевізійні камери.

— Гей! Ви не можете… Зачекайте-но, ви часом не той детектив? — запитала жінка тепер уже значно буденнішим жіночим тоном.

— Що ви тут робите? — вимогливо запитав Вульф.

— Протестуємо, — знизала плечима вона.

Вульф відчув її самовдоволену посмішку, не зрозумілу, як на його погляд, адже йому було геть не смішно.

— Господи. Слухайте, — вона підняла маску. — правда в тому, що я не знаю. Ніхто з нас не знає. Є сайт, на якому люди оголошують про, наприклад, флешмоби чи дівчат, які стоять навколо готелю, щоб зробити хлопчачі гурти популярнішими. Сьогодні з’явилося оголошення, що потрібно влаштувати протест.

— Що ще за сайт?

Вона передала йому друковану листівку з деталями.

— Вони зв’язуються через мого колегу.

— Вам за це платять? — запитав Вульф.

— Звісно. Інакше, навіщо ми б це робили.

— До цієї миті ти говорила доволі пристрасно.

— Це називається акторська гра. Я читала з картки.

Вульф прекрасно розумів, яка кількість людей слухала їх. В ідеальному світі він би не допитував її у прямому ефірі.

— Як ви отримували платню?

— Готівкою в пакеті. П’ятдесят фунтів кожному, — здавалося, ці запитання наганяли на неї нудьгу. — І ще до того, як ви запитаєте, ми всі зустрілися біля могили на цвинтарі Бромптон. Пакет уже чекав на нас там.

— Кому належить?

— Пакунок?

— Кому належить могила?

— Те прізвище, я вже бачила його раніше… Анабель Адамс.

Вульф намагався приховати, що така відповідь його здивувала.

— Сумка та все в ній — речові докази в розслідуванні вбивства, — сказав він, кинувши порожню сумку перед ними.

Вони заскиглили й вилаялися, однак підкорилися недвозначній вказівці і скидали щити, банери та театральні картки в неохайну купу.

— І маски теж, — нетерпляче рявкнув Вульф.

Один за одним вони неохоче здали шість яскравих масок. Двоє мітингувальників відразу ж натягнули на голову каптури, щоб приховати свою особистість, навіть попри те, що технічно не зробили нічого поганого.

Вульф розвернувся до останнього мітингувальника у вовчій масці, який до цього часу ігнорував його вказівки. Кремезний чоловік усе ще скандував слогани, хоча і йому не вистачало дихання, адже він усе ще ходив по колу, яке окреслив серед натовпу, ніби позначивши те місце. Вульф заступив чоловікові дорогу. Іронічно приязного на вигляд вовка зобразили так, ніби він облизувався і в нього текла слина. Чоловік сильно врізався у Вульфа, а потім рушив далі новим колом.

— Мені це знадобиться, — крикнув Вульф, жестом вказуючи на два щити, які той тримав над головою, із написом тепер уже знайомого гасла.

Вульф знову заступив шлях чоловікові і приготувався до найгіршого. Він точно був одним із тих, хто, на думку Вульфа, і міг відгукнутися на таке оголошення, ховаючись за маскою, наділений силою, завдяки анонімності, продумано шукаючи великі натовпи та неймовірні гарантії для жахливих актів насильства, вандалізму чи крадіжок.

Вульф був не такий дурний, щоб заарештовувати головоріза, який зупинився в кількох дюймах від його обличчя. На нього вільно дивилися світло-блакитні очі, які і справді могли належати вовкові.

— Щити. Зараз, — сказав Вульф тоном, який присмирив би будь-кого, хто знав про його суперечливе минуле.

Вульф, не відриваючи погляду, дивився йому у вічі. Чоловік повернув голову вбік, наче справжня тварина, так допитливо, ніби оцінюючи нового суперника. Вульф відчував позаду камери, які всотували напруження безвихідного становища, і молився, щоб усе не загострилося ще більше. Раптом чоловік кинув обидва щити на бетон.

— І маску теж, — сказав Вульф.

Не схоже було, що він збирався виконати цю вимогу.

— Маску, — повторив Вульф.

Цього разу вже Вульф поводився агресивно. Він відчував, як кінчик пластикового носа терся об його власний, коли вони розділяли гарячий подих один одного. Так вони стояли впродовж десяти виснажливих секунд, аж доки, на подивування Вульфа, чоловік перевів погляд світлих очей на