Читати книгу - "Дотик"

жарти Рубі вже не справляли на неї підбадьорливого впливу.

Неймовірно, але сер Едвард спочатку приділив мало уваги своїй пацієнтці, коли він увійшов до кімнаті разом із Джейд, Перлиною та Шовковою Квіткою; дівчата несли тарілки, пляшки та миски. Лікар зняв піджак, надягнув чистий білий фартух, закотив рукави і ретельно вимив свої сильні руки. І тільки зробивши все необхідне, він присунув стілець і сів біля Елізабет.

— Як ви ся маєте, моя люба? — спитав він.

— Не так добре, як перед Різдвом, — відповіла Елізабет, повністю довіряючи своєму лікарю і відчуваючи до нього симпатію. — У мене сильно болить голова, живіт, інколи у мене буває нудота, а перед очима з’являються темні плями.

— Спочатку я маю подивитися, як ся має ваша дитина, а потім ми поговоримо на ширші теми, — мовив він, підійшовши до краю ліжка, і жестом наказав китаянкам відкинути ковдри.

— Я — людина-антисептик, — пожартував лікар, здійснюючи огляд, — тож вибачте мені запах карболки. Він збережеться тут доти, поки не народиться дитинча. — Закінчивши огляд, лікар знову сів. — Головка плода повернута в потрібному напрямку, і я гадаю, що води ось-ось відійдуть. — Голос сера Едварда змінився і став серйозним. — А тепер, Елізабет, я мушу пояснити вам, що мені, можливо, доведеться робити, якщо не все піде так як слід. Ви чули, як я колись казав вашому чоловіку, що коли у вас почнуться конвульсії, то цілком може статися так, що ви з них не зможете вийти. Загалом тут рішення приймає чоловік, але зазвичай чоловіки в подібній ситуації опиняються не на висоті — за тими винятками, коли мені вдається переконати їх у тому, що їхня дружина хоче, щоб я зробив саме те, що маю зробити. — Сер Едвард прокашлявся. — Останнім часом з’явилися деякі публікації в медичній пресі, котрі пропагують призначення сульфату магнію, якщо почнуться конвульсії, хоча мушу попередити вас, що цей метод ще не є повністю доведеним на практиці.

— А що таке сульфат магнію? — спитала вона.

— Досить нешкідлива сіль.

— А як його приймати? Пити?

— Ні. Якщо у вас почнуться конвульсії, у такому стані ви не зможете пити рідину. Сіль вводиться парентеральною ін’єкцією, тобто шприцом у черевну порожнину. Там сульфат магнію змішується з тілесними рідинами і швидко потрапляє в кров. Сподіваюся, що з часом ці шприцеві голки навчаться виготовляти достатньо тонкими, щоб їх можна було вводити у вену. Звісно, я скажу про це вашому чоловіку, але спочатку мені потрібно упевнитися в тому, що ви самі про це думаєте. На кін поставлене ваше життя і життя вашої дитини. Я також хочу зазначити, що у вас — розумове послаблення і стан, наближений до неврастенії. Ви хотіли б, щоб я ввів вам сульфат магнію в разі потреби?

— Так, — не вагаючись, відповіла Елізабет.

— От і прекрасно! Тож подивимось, як складатимуться обставини. — Він узяв її за руку і легенько стиснув. — Не падайте духом, Елізабет. Здається, ваша дитина достатньо сильна, тож будьте сильні і ви. А тепер, якщо ви готові, я відрекомендую вам свою дружину. Вона допомагатиме мені як акушерка.

— А ви саме так з нею і познайомилися — під час пологів? — поцікавилася Елізабет.

— Аякже. Молодим лікарям доводиться працювати так багато, що у них майже немає часу зустрічатися з якимись іншими дівчатами, окрім акушерок та медсестер. І мені дуже пощастило, — щиро відповів сер Едвард. — Моя дружина — прекрасна людина і високопрофесійна акушерка.

Александр вирішив побачитися з Елізабет лише наступного дня, і сер Едвард мав з ним довгу розмову і порадив йому дочекатися, поки Елізабет прокинеться після сну, викликаного прийомом настоянки опію.

Увійшовши до кімнати, Александр помітив, що та невпізнанно змінилася. Зайві меблі прибрали, ті, що лишилися, загорнули в чисті білі простирадла, в одному кутку стояла хрустка біла ширма, Джейд і Перлина були вдягнені в білі фартухи, а у повітрі висів слабкий запах карболки.

«Який же ж я боягуз, — подумав він, наближаючись до ліжка. — Усіляко уникав її цілих десять тижнів». Шкіра Елізабет злегка пожовкла, білки очей, які вона на нього звела, були червонуватими від лопнутих мікросудин, і, хоча лежала вона на лівому боці, під легким покривалом однаково виднівся її великий відвислий живіт.

— Сер Едвард уже казав тобі? — спитала вона, облизуючи пересохлі губи.

— Про новітній спосіб лікування? Так.

— Я хочу, щоб він його застосував за необхідності, Александре. Як же ж я втомилася!

— Ясна річ, бо ти прийняла настоянку опію.

— Ні, я не це маю на увазі, — роздратовано відказала Елізабет. — Я втомилася взагалі! Втомилася лежати в ліжку, та ще й на лівому боці, втомилася випивати галони води, втомилася від того, що мені погано і я цілий день почуваюся нещасною! Це тортури! Чому це сталося зі мною? Такого не бувало ні в Драмондів, ні в Маррі.

— Це не залежить від родини, Елізабет. Сер Едвард пояснив мені, що родинна спадковість тут ні до чого, — відповів Александр з байдужим виразом обличчя. — Твоя дитина — сильна й здорова, але він бажає побачити покращення твого настрою.

По її щоках покотилися рясні сльози.

— Я прогнівила Бога.

— Не мели дурниць, Елізабет! — випалив, не стримавшись, Александр. — Сер Едвард пояснює цю хворобу тривалою морською подорожжю, зміною клімату та їжі. До чого тут Господь? Це — нелогічно.

— Я не звинувачую Бога, я звинувачую себе за те, що не слухалася його.

— Що ж, — вишкірився Александр, — я маю для тебе приємну звістку. Я безкоштовно виділив ділянку землі, на якій особисто споруджую пресвітеріанську церкву Тому зможеш решту життя провести в ній, поклоняючись тому богу, якого придумав засновник пресвітеріанства — Джон Нокс.

У неї аж щелепа відвисла від несподіванки.

— Що я чую? Александре! Але ж чому?

— Тому що до мене причепилася з цією ідеєю Рубі і ніяк не відчепиться!

— Молодець Рубі, — мовила Елізабет і боязко посміхнулася.

— А тобі ніколи не спадало на думку, що коли Бог карає тебе, то це, можливо, за те, що ти подружилася з такою неправедною жінкою, як Рубі?

Елізабет не втрималася і розсміялася.

— Не кажи дурниць.

Стиснувши кулаки, Александр різко крутнувся на стільці і уставився у вікно на ліс. Він знав, що не мусить грубо розмовляти з нею, але не втримався.

— Я ніяк тебе не зрозумію, — мовив він, ніби звертаючись до пейзажу за вікном. — І не розумію також, чого ти хочеш від свого чоловіка. Однак я вже привчився ставитися з розумінням до обмежень, які наклав на мене цей шлюб, — так само як ти призвичаїлася до присутності моєї коханки. Я навіть розумію,