Читати книгу - "Зворотний бік світла"

школу, тобто туди, де мені зможуть дати відповіді на всі мої запитання, туди, де я вчитимуся управляти своїми силами, так?

— Так, заберу. Ну, це не зовсім школа. Але згодом. Бо ти ще не вислухала думки та пропозиції іншого боку. Ми маємо трішки зачекати й діяти за правилами, дочекатися, поки не з’являться у твоєму світі вони.

— А поки що…

— Поки що будемо помаленьку вчитися простих премудростей, які одинакові для всіх безсмертних: і для світлих, і для темних. І ще одне, дуже важливе: ми не можемо просто піти і не залишити взамін тебе нічого чи нікого твоїм батькам.

— Тато з мамою, бабуся… А, так, я чомусь про це не подумала, — голос Мальви став трохи печальним. — А хто моя справжня матір, та, що мене народила, і мій батько? Я, думаю, маю право знати?

— Звісно, маєш. Я покажу тобі той світ, у якому ти народилася, обіцяю. Але, певне, вже не сьогодні, тоді, коли ти будеш до цього готова.

Вони говорили з Птахою довго, і про Яроворот, і про Перунове дерево. Птаха старанно обминала розмови про світ темних, не обмовляючи його, але і не захоплюючись ним, також тему Мальвиного справжнього батька не зачіпали — дівчинка довіряла Птасі, та краще знає, що коли казати і як.

Під ранок вони розійшлися. Птаха визирнула у вікно, щось там вишукуючи на сірому тлі неба, сказала, що їй час, і заквапилася:

— Я прийду тоді, коли треба бути поруч. Ти продовжуй жити звичайним життям. Прохання — не втручатися в справи як світлих, так і темних. Ти вже навчилася їх бачити, а поза тим можеш наробити дурниць. Ні одні, ні другі тебе не чіпатимуть — поки що.

— Птахо, не ображайся тільки, можливо, я також з часом стану схожою на тебе, такою ж розважливою та серйозною, доброю та поважною, але чому ти ніколи не посміхаєшся, тобто зовсім не посміхаєшся — ні солодко, ні гірко?

Птаха опустила очі, а коли їх підняла, то Мальва побачила там сум:

— Я вмію це робити, Мальво, запевняю тебе, і доволі незле. Але… Може, колись розповім, бо це доволі довга і сумна історія.

7. Світи

Мальва потроху звикала до Птахи. До її дивного привітання, отого безконечного згадування Сварожого кола. Наче на підтвердження того, що все довкола справжнє і не наснилося, Птаха помалу почала знайомити Мальву з сусідніми світами. Подорожували вони за допомогою ключа — так Птаха, а за нею і Мальва називала дримбу, варган. Мальва ще не вміла користуватися власним, подарованим Птахою при народженні. Та й не дуже наполягала, переконавшись у філігранній вправності Птахи. У неї ще все попереду. Бо з’явиться вона отак несподівано в чужому світі перед ясні очі її мешканців і що далі, треба знати куди йдеш, мати там зв’язкового, а потім зуміти повернутися. Знала, що зуміє, та не все і відразу — також це розуміла.

Переважна більшість тих світів, у яких довелося побувати, була світлими, решта — нейтральними, як і Мальвин Світ Єдиного Бога. А назви які цікаві — Світ Загублених, Світ Чотирьох Сонць, Світ Замерзлого Сонця, Світ Чистого Неба, Світ Білої Ночі і ще-ще-ще багато-багато різних, цікавих, неоднакових світів. Тими світами мандрувати безпечно, вони годяться і для Мальви, і для її світлої провожатої. Птаха казала, що існують й невидимі світи, але Мальва ще не навчилася їх бачити, тому до них і не зазирали.

Особливо запам’ятала та вподобала два світи, звісно, з тих, що вже бачила. Дуже сподобався Світ Безконечного Океану. Світ без найменшого клаптика суші над гладдю води, а володар того світу просто полонив Мальву своєю дружелюбністю, щедрістю, увагою та предовгими розкішними вусами. Повелителя того світу звати Переплут. Він схилився в шанобливому поклоні перед Птахою, ставши на одне коліно. Видно, в середовищі безсмертних Птаха була неабияким цабе.

Мальві ще перед входом у водяний світ Птаха приліпила до голови три медузи: дві до вух і одну до носа.

— Це щоб ти могла розуміти мову мешканців Світу Безконечного Океану і не задихнулася у воді. Хоча більшість жителів водного світу спілкуються за допомогою посилу думок, однак не всі. У воді — дихай носом, на суші — ротом, або з носа слід зняти диховушники.

Диховушниками Птаха називала оті прозорі медузи, дуже схожі на чорноморські, хоча на дотик вони виявилися м’якими та теплими.

Як там було гарно! Вони з Птахою каталися верхи на величезних океанських кониках, опускалися на дно океану, де мешкають у своїх розкішних палацах привітні мешканці світу води: русалки, водяники, зоряні лелітки, блукаючі вогники та мелюзини. Останні вирощують розкішні сади з диво-деревами, на яких безупинно розпускаються барвисті квіти, які у воді, на жаль, не пахнуть, але їстівні і дуже смачні. Кожна квітка має власний смак. Помаранчеві нагадують смак гарбуза, вишневі — полуниці, сині — варена ковбаса, золотисті, найкрасивіші в саду, мають смак кефіру. А найсмачнішими виявилися, зовсім не такі красиві та яскраві з вигляду, сіруваті ромашки. Ті мали смак круасанів, які Мальва обожнювала. А потім після смачного обіду вони слухали чарівні пісні сирен, оркестрові концерти китів, казки та історії про створення світу, які переповідали блукаючі дельфіни.

А на прощання, чомусь так, щоб Птаха не бачила, красень Переплут подарував Мальві маленьку чорну перлинку.

— Візьми, мала. Віднині вона твоя. Ти її не зможеш ані загубити, ані втратити, ані подарувати. Коли тобі раптом знадобиться у воді допомога когось з морських мешканців, ти тільки згадай про цю перлинку, простягни долоню і вона на ній з’явиться. Погладь її пальчиком та прокажи.

Решту слів зашепотів на вухо, щоб навіть вода не змогла почути.

Та найдужче вразив Мальву світ, що нагадував рай і був заселений дивними чарівними істотами. Не могла їх назвати ані тваринами, ані людьми, тож слово істоти найкраще підходило. Природа того краю тішила очі, звеселяла серце, умиротворювала душу, п’янила. Різнобарв’я квітів та рослин, вражали не тільки своїми кольорами, а й запахами. Кольори були настільки насиченими, що мусила аж зажмуритися, щоб звикнути. Нагадували малюнки з отих брошурок, які всовують різні там сектанти на вулицях з рекламою Царства Божого. Правда, жодної людської істоти, крім них з Птахою, там помічено не було. Та, видно, Птаха була частим гостем у цьому світі, тому що до них ставилися з повагою.

Світ і справді виявився пречудовим. Його Птаха називала Світом Вередів. Та природа не була найоригінальнішим витвором цього світу. Його мешканці — ось хто насправді вражав. Тут