Читати книгу - "Зворотний бік світла"

213
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 80
Перейти на сторінку:
мешкали птахи з людськими головами. І як вони тільки не називалися, і якими дивними та несхожими були. Гамаюни — красиві птахи з головою вродливої русявої кароокої жінки, з лебединими синіми крилятами, безногі, вони ніколи не сідали спочивати, а тільки безупинно шугали у високості, співаючи божественно красивими голосами. Коли ж Мальва запитала, як вони, бідненькі, відпочивають і чи взагалі колись спочивають, Птаха усміхнено відповіла:

— Це Гамаюни, або ще на них кажуть: Птахи Щастя. Вони ніколи не відпочивають. Хіба щастя знає спочинок? Так багато тих, хто бажає щастя, але чи можна втримати таку птаху довго біля себе — поміркуй. Посадиш у клітку? Не посадиш, бо загине без неба і без літання. Вони не мають ніг, тільки крила.

Алконости — також птахи з жіночими головами та з золотими коронами на них. Співають прекрасно і чисто, настільки добре, що можна слухати той спів до безконечності і тільки від цього бути щасливим. Птаха майже силоміць відтягнула Мальву від того співу, бо так недовго поринути в забуття.

На деревах з яскраво-вогнистими квітами сиділи печальні Сіріни — також жінки-птахи, чорняві, чорноокі, блідолиці, вродливі, з воронячими крилами. Вони пили нектар з серединки квітів та співали ніжних та добрих пісень. Птаха пояснила, що Сіріни п’ють нектар з дерева Забутого Болю. Вони беруть в дерева нектар, натомість — запилюють його. А той нектар і дає їм сили співати тих чарівних пісень. Той спів може чути тільки той, хто бачив смерть. Той спів лікує, забираючи тугу та журбу.

— Птахо, я їх добре чую, бо….

— Бо ти бачила смерть. Щойно народившись, ти спізнала її. Твоя мати, даючи тобі життя, віддала своє.

Магури — чарівні птахи-перуниці, з розумними очима, дуже-дуже схожі на лелек, тільки вдвічі більші. Щойно побачивши Птаху, вони злетіли з дерев, обступили їх, опустивши голови в поклоні. Птаха називала їх володарками блискавиць та громовиць, помічниками самого Велета-Воїна Перуна та Діви-Слави. Мальва не стала розпитувати — хто він такий насправді той Перун, знала від бабусі, що то старий бог грому та воєн.

— Вони співають прощальну урочисту пісню над тілом воїна-героя, що вмирає на полі бою. А потім відносять його душу на своїх дужих крилах у вирій.

Про жінку Славу Птаха нічого не розповідала, Мальва вже хотіла запитати, що то за одна, але її звабило прекрасне видиво.

В яблуневому саду на гілках сиділи Жар-Птиці. Мальва простягла було руку до яблука, щоб зірвати та поласувати. Яблука просто манили спілістю і ароматом. Можна тільки уявити, які вони пречудові на смак. Птаха перехопила руку Мальви:

— У чужих світах не варто нічого їсти та пити без дозволу. У водному світі нам дозволили, бо знали — воно нам не зашкодить. А тут ми з тобою дозволу ні від кого не отримали. Запам’ятай, Мальво: те, що безпечне для місцевих мешканців, може вбити чужинців. Ми з тобою тут — чужинці.

Мальва вже навіть торкнула пальцями червонобоке яблуко, та після слів Птахи відсахнулася, про всяк випадок витерши руку об штани. Птаха, побачивши це, сказала:

— Це молодильні яблука, Мальво. Тобі вони ні до чого, бо можеш після одного тільки укусу перетворитися на немовля.

— Триндєц повний. Стрьомно.

Птаха здивовано подивилася на Мальву. Вона геть нічого не второпала зі сказаного дівчиною. Ніяк не могла звикнути до Мальвиної манери розмовляти. Дівчина байдуже махнула рукою:

— Не парся, Птахо! Кажу, що кльово, тобто гарно, я думала, то тільки в казках молодильні яблука бувають. Слухай, Птахо, а жива та мертва води також того…

— Того, того. І їх побачиш, якщо будеш слухняною. — Птаха не чекала на позитивну відповідь від Мальви. Знала, та буде всякою. Тому продовжувала знайомити Мальву з «казковим» світом. Майже інтуїтивно відчувала, добираючи для ознайомлення світи, — вони їй знадобляться.

В небі летіли прекрасні Жар-Птиці — зі сліпучо-золотавим пір’ям. Птаха поманила Мальву рукою за собою. Вони підійшли до двох, що сиділи на нижній гілці яблуньки. Велика Птаха, перед якою недавно опускалися в шанобливому поклоні мешканці водного світу та володар того світу Переплут, враз сама опустилася на коліно, і не перед сонцем, яке викликало завжди у Птасі трепетну повагу, а перед нехай і красивими, та все ж птахами. Птаха щось зашепотіла, напевне те могли чути тільки Жар-Птиці. Жар-Птиці ствердно закивали. Почувся ніжний, жалібний спів, дві чарівні пташки, розправивши крила, злетіли в небо.

— Офігіти. Капєц.

Але це був тільки початок того чарівного подивування. Дві красиві птахи в небі проникливо співали, а з їхніх дзьобів сипалися додолу перли. Потім вони піднялися високо-високо, ставши цятками в небі, й раптом ті цятки почали стрімко наближатися. Птахи каменем падали додолу, не зменшуючи швидкості навіть перед самою землею. Здавалося, дві великі жаринки зараз розіб’ються. Мальва перелякано закрила очі перед тим, як птахи мали от-от врізатися в землю. Вже навіть було можна добре розгледіти полиск блакитних очей Сварогових птахів, так їх називала Птаха. Коли розжмурилася, то здивовано і зачаровано стояла, не здатна сказати слово, навіть щось на кшталт «офігіти» чи «обалдіти». Замість мертвих Жар-Птахів били копитами два прекрасні коники. Червоний та чорний. Розкішні, гривасті, вони аж сяяли в променях сонця. Коні наблизилися до Птахи та Мальви, схилилися в шанобливому поклоні. Птаха, не роздумуючи, залізла верхи на вогняного коня, помахом руки даючи зрозуміти Мальві, що тепер її черга. Чорний кінь очікував. Мальва ніколи не їздила верхи, але цього разу вона майже силою запхала внутрішній голос здорового глузду всередину. Закинула ногу на спину вороного і… Вони мчали попід хмарами, аж перехоплювало подих, вони мчали поверхнею води, здіймаючи копитами бризки, мчали степом, зриваючи верхівки з ковили та полину. Довге чорне волосся Птахи розвівалося, мов стяг, вітер шумів у вухах, шепочучи щось нерозбірливою мовою. Чомусь Мальві здавалося, що Птаха розуміла ту мову, їй також враз захотілося її знати, і вона дала тоді собі слово бути гарною ученицею.

Коні плавно опустилися додолу. Птаха зіскочила з вогняного доволі легко, незважаючи на довгий поділ білої сукні. Чорний кінь, на якому сиділа Мальва, чемно опустився на передні коліна, даючи можливість злізти з нього. Мальва якимсь внутрішнім чуттям відчувала — це ще не все. Тому майже не кліпаючи дивилася на диво-коней. Тільки на частку секунди моргнула. І от замість коней перед ними дві золотоволосі красуні. Волосся сягало землі, горіло золотими променями. Ясні небесні оченята спокусливо дивилися з-під довгих вій.

— Золотоволоски з казки, — прошепотіла вражена Мальва.

— Так — золотоволоски, то одне з облич Жар-Птаха, Сварожого Птаха.

1 ... 58 59 60 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зворотний бік світла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зворотний бік світла"