Читати книгу - "Сказання про дітей Гуріна"

«Сильмариліоні» я використав обидва тексти, а тут дот римувався батькової версії «Нарну».

Другим пропущеним фрагментом у «Незавершених оповідях» став опис Битви Незліченних Сліз. Він випав із тієї самої причини, і батько знову-таки створив дві його версії: одна існувала в «Анналах», другу він написав значно пізніше, тримаючи, втім, текст «Анналів» перед собою та не надто відступаючи від нього. Ця друга версія великої битви теж була спеціально задумана як частина «Нарну» (текст називається «Нарн II», тобто другий розділ «Нарну») й у заголовку, наведеному на сторінках цієї книги сказано: «Тут хіба перелічимо ті діяння, які стосуються долі Дому Гадора та дітей Гуріна Незламного». Щоби досягти стислості, батько переніс із «Анналів» тільки описи «битви на західному фланзі» та знищення воїнства Фінґона; цим спрощенням і редукцією оповіді він змінив перебіг битви порівняно з тим, як про це розповідається в «Анналах». У «Сильмариліоні» я, звісно ж, дотримувався тексту «Анналів», хоча запозичив-таКи кілька деталей із версії для «Нарну»; в цій же книзі я не відступив од цілісного тексту, який батько вважав потрібним для «Нарну».

Порівняно з «Незавершеними оповідями» новий текст зазнав помітних змін — починаючи від розділу «Турін у Доріаті». Тут уже є ціла низка писань, переважно чорнових, які стосуються одного і того самого елемента розповіді на різних стадіях розвитку. Тож ми маємо можливість сприймати початковий матеріал у різних ракурсах. Я дійшов висновку, що, компонуючи текст для «Незавершених оповідей», дозволяв собі більше редакторської свободи, ніж було необхідно. Щоби створити цю книгу, я переглянув початковий матеріал і перекомпонував текст, у багатьох (переважно вкрай другорядних) місцях відновивши оригінальні слова, ввівши речення або фрагменти, яких не годилося позбуватися, виправивши декілька помилок і вибравши дещо інші варіанти з-поміж початкових різночитань тексту.

Щодо структури розповіді про життя Туріна в період від утечі з Доріату і до заснування розбійницького лігва на Амон-Рузі, то батько постійно тримав у голові кілька розповідних «елементів»: Тінґоловий суд над Туріном; дарунки Тінґола та Меліан Белеґові; жорстоке поводження розбійників із Белеґом за відсутності Туріна; зустріч Туріна та Белеґа. Він уводив ці «елементи» в різноманітних пропорціях і додавав фрагменти діалогів у різних контекстах, але однаково не спромігся скомпонувати все в остаточний «сюжет» — «з'ясувати, що ж сталося насправді». Проте я, після додаткових студій, чітко зрозумів, що батькові, до того як він одкинув її, таки вдалося досягти прийнятної структурної цілісності й послідовного викладу цієї частини історії та що значно скорочена розповідь, яку я уклав у вже виданому «Сильмариліоні», узгоджується з цим — але з однією відмінністю.

У «Незавершених оповідях» є ще і третя прогалина в розповіді: історія обривається на тому місці, коли Белеґ, нарешті знайшовши Туріна серед розбійників, не зміг переконати його повернутись у Доріат й зник зі сторінок легенди, аж доки розбійники зустрілися з дрібногномами. Тут, аби заповнити лакуну, я знову звернувся до «Сильмариліона», помітивши, що в цьому творі описано також сцену прощання Туріна та Белеґа і повернення останнього до Менеґроту, «де він отримав меч Анґлахел у подарунок від Тінґола та лембас — од Меліан». Однак той факт, що батько відмовився від цього варіанту розвитку подій легко довести; адже «насправді сталося» так, що Тінґол дав Белеґові Анґлахел після суду над Туріном, коли Белеґ уперше вирушав на його пошуки. У тексті цієї книги меч вручають саме тоді, а про лембас не згадано. У наступному фрагменті, коли Белеґ повертається в Менеґрот уже відшукавши Туріна, навпаки, нічого не сказано про Анґлахел, а йдеться тільки про дарунок Меліан.

Принагідно слід зазначити, що до цієї книги я не вніс двох фрагментів (другорядних щодо основної розповідної канви), наявних у «Незавершених оповідях»: історію про те, як Драконів Шолом перейшов у власність

Гадора з Дор-ломіну, та про походження Саероса. Між іншим, детальніше вивчивши батькові рукописи, я зрозумів, що він відмовився від імені Саерос, замінивши його на Орґол, що волею «лінгвістичного випадку» збігається зі староанглійським orgol, orgel— «гордість». Але тепер, здається, усувати ім'я Саерос уже надто пізно.

Найзначнішу наративну прогалину (у «Незавершених оповідях») в цьому варіанті заповнено, починаючи від розділу «Про Мîма-дрібногнома», включно зі «Землею Лука та Шолома», «Смертю Белеґа», «Туріном у Нарґотронді» та «Загибеллю Нарґотронда».

У цій частині «саги про Туріна» перший рукопис, тобто історія, подана в «Сильмариліоні», окремі фрагменти, зібрані в додатку до «Нарну» в «Незавершених оповідях», і текст цієї книги вступають у складні взаємозв'язки. Я завжди підозрював, що одним із головних намірів батька було в належний час, надавши задовільного вигляду «великому сказанню» про Туріна, створити ще і скорочену його версію — в, так би мовити, «стилі Сильмариліона». Та, звісно, цьому не судилося здійснитись, отож, через тридцять із гаком років я взявся довести це дивовижне завдання до логічного завершення — підготувавши «сильмариліонову» версію з останнього варіанту історії, що походить із різнорідних матеріалів «довгої версії», «Нарну». Це — «Розділ XXI» в опублікованому «Сильмариліоні».

Таким чином, джерельною базою для тексту цієї книги, який заповнює велику прогалину в «Незавершених оповідях», є той самий вихідний матеріал, що і для відповідних фрагментів у «Сильмариліоні», але в кожному випадку його використання підпорядковано різній меті, а в новому тексті «додано» ще й ліпше розуміння послідовності лабіринтоподібних чернеток і нотаток. У «Сильмариліоні» багато з того, що було у батькових рукописах, я або пропустив, або ж стиснув, а ось тут воно все присутнє; однак, якщо до «сильмариліонової» версії додати було нічого (як у випадку з оповіддю про смерть Белеґа, взятою з «Анналів Белеріанду»), тоді я просто повторював її в новому тексті.

Відтак, якщо мені й довелося подекуди вводити місткові фрагменти, групуючи чернетки, то в поданому тут довшому тексті немає жодних, бодай найменших, елементів стороннього «домислювання». Й однаково текст цей штучний, адже інакше і бути не могло, особливо з огляду на те, що основна частина рукопису відбиває постійний розвиток власне історії. Чернетки, які мають суттєве значення для укладення неперервної розповіді, можуть насправді належати до ранішого етапу. Наприклад, початковий текст історії про прихід Турінової ватаги до пагорба Амон-Руз — місця її тимчасового сховку, — про життя там і про ефемерну успішність краю Дор-Куартол було написано раніше, ніж з'явився бодай натяк на існування дрібногномів; а детальний опис Мîмової оселі попід вершиною виник раніше за самого Мîма.

Решта історії, якій, починаючи від Турінового повернення в Дор-ломін, батько надав завершеного вигляду, безумовно, мало чим відрізняється від тексту «Незавершених оповідей». Але у двох конкретних випадках, які стосуються нападу Ґлаурунґа при Кабед-ен-Арасі,