Читати книгу - "Борислав смiється"

калiчитися о її бричку, визирати її з дороги?.. Але про все те їй не була неприємна така безумно-страсна любов, i хоть вона далека була — полюбити його за се, але все-таки почула до нього якусь симпатiю, яку можна мати для пiвголовка, для песика. «Ану, — погадала собi, — зачну з ним говорити, чого вiн хоче. До мiста ще й так далеко, на гостинцi пусто, нiхто не побачить». I вона казала вiзниковi їхати звiльна. Готлiб, почувши той наказ, — аж увесь затрясся: вiн почув, що се для нього такий згляд, i сейчас порiвнявся з бричкою. Фаннi, побачивши його, вiдсунула вiконце i вихилила голову.

— Чого тобi треба? — спитала вона несмiло, видячи, що Готлiб знов зняв шапку i з виразом нiмого подиву наближається до неї. Вона заговорила польською мовою, думаючи, що се християнин.

— Хочу на тебе подивитися! — вiдповiв смiло по-жидiвськи Готлiб.

— А хто тобi сказав, що я жидiвка? — спитала Фаннi, всмiхнувшись, також жидiвською мовою.

— Я знаю се.

— То, може, й знаєш, що я за одна?

— Знаю.

— То, певно, знаєш, що тобi недобре на мене задивлюватися, — сказала вона гордо.

— А чому не питаєш, що я за один? — сказав гордо Готлiб.

— Овва, не треба й питати, сама одiж каже.

— Нi, не каже! Бреше одiж! А ти спитай!

— Ну, хто ж ти такий?

— Я такий, що менi не зашкодить задивитися на тебе.

— Хтiла би-м вiрити, та якось не можу.

— Я тебе переконаю. Де можу тя побачити?

— Коли знаєш, що я за одна, то, певно, й знаєш. де я мешкаю. Там мене побачиш.

I за сим вона знов засунула вiконце, дала знак вiзниковi, конi погнали, затуркотiла горi передмiстям бричка, i туман куряви закрив перед Готлiбовими очима чудну появу.

«Смiшний хлопак, — думала собi Фаннi, — але пiвголовок, чистий пiвголовок! Що вiн розумiє пiд тим: «бреше одiж»? Хiба ж вiн не вуглярчук? Ну, але коли нi, то хто ж вiн такий? Пiвголовок, пiвголовок, та й годi!»

«Пречудна дiвчина, — думав сам собi Готлiб, — а яка гарна, а яка чемна! I з простим вуглярчуком заговорила! Але що вона розумiла пiд тим: «дома мене побачиш! Чи се значить: приходь? Ех, коби менi убратися в що по-людськи! Ну, але треба старатися!»

З такими думками Готлiб поплентався до своєї вуглярської нори.

XIII

Минуло кiлька недiль. Цiлковита, несподiвана тиша настала в Бориславi. Жиди, котрих недавнi грiзнi рухи робiтникiв чимало-таки були налякали, тепер зовсiм збилися з пантелику, не знали, на яку ступити i що о тiм думати. Правда, були мiж ними такi, котрi смiялися з цiлого наглого руху i наглого втишення, твердили, що вже по всьому, що гої так, як пустий вiтер: пошумлять, пошумлять, а дощу не наженуть, i що тепер, коли вони знов зробилися м'якi та податливi, пора знов надавити на них твердою рукою, пора вигнати у них охоту до всякої буйностi. «Гой лиш печениii добрий! — говорили вони. — Ти йому дай полегкiсть, а вiн собi подумає, що се йому так i належиться, i буде собi чимраз бiльше розбирати, як той кiт на решетi». Тiльки в ненастаннiм притиску, в ненастаннiй погрозi привчиться вiн до послуху, до покiрностi, до пильностi та точностi, станеться вiн, як любив говорити Леон Гаммершляг, «чоловiком, спосiбним до вищої культури». I всi бориславськi предприємцi згодилися на те, що тепер, коли розбурхана хвиля робiтницького руху раптом притихла, треба з подвiйною силою надавити на непокiрних, — хоть не всi предприємцi годилися на той погляд, що хвиля тота пiсля наглої бурi зовсiм i оконечно утихла, уляглась, успокоїлась. Нi, деякi, а особливо Iцик Баух, уперто обставали при тiм, що се заманлива, поверхня тиша, тиша перед страшною бурею, що iменно тої тишi i тої уданої покiрностi треба їм найдужче лякатися, бо се знак, що бунт робiтницький, будь вiн який-будь, уложений i сильно зорганiзований, i робiтники, без сумнiву, оружаться до нього, а тiльки таємнiсть i безшумнiсть їх починань свiдчать о тiм, що вони щось поганого мають на думцi i що роблять се систематично, порядно i ненастанно. I всюди, де тiльки зiйшлися предприємцi: чи то на вулицi случайно, чи то де в свiтлицi на яку нараду, всюди Iцик Баух не переставав остерiгати товаришiв о небезпеченствi, не переставав намовляти їх до того, щоб удалися до староства в Дрогобичi i просили о зарядження острого слiдства або хоч о прислання сильного постерунку жандармерiї на побут до Борислава. I хоть в основi нiхто нiчого не мав против того, хоть усякий, певно, й рад би був мати в кождiй хвилi на свої услуги жандармерiю для охорони перед своїми власними робiтниками i для затвердження всiх роблених їм кривд урядовою печаттю, — але на подання соборної просьби якось не могли зiбратися. Чи то пора така була гаряча та обезсилююча, чи то звичайна у наших людей — будь вони жиди чи християни — недостача iнiцiативи в дiлах громадських, в дiлах, виходячих поза обсяг вдиничних, приватних iнтересiв, чи, може, переконання, голосно висказане Леоном, що прецiнь уряд сам повинен дбати о безпеченство предприємцiв в Бориславi, бо на те вiн i є поставлений, — досить, що бориславськi жиди сим разом якось не здобулися на те, щоб удатися до властi, а навiть щоб донести їй о тiм, що знали про недавнiй робiтницький рух. А ще ж, безперечно, й нагле втишення того руху вiдняло у них пряму причину до такого кроку. О чiм доносити до властi? Що має тота власть слiдити? Що перед кiлькома недiлями показувалися непокоячi об'яви якогось робiтницького руху, котрi швидко щезли? Чому ж не донесено о них впору? Так цiле те дiло й зам'ялося, поки несподiваний i досить таємничий случай не розбудив жидiв з їх оспалостi, мов наглий грохiт грому з невеличкої темнявої хмарочки. Не треба, бачиться, й казати, що цiлий той наглий поворот вiд шуму до тишi i покiрностi був дiлом наших побратимiв, пiднятим iменно в тiй цiлi, щоб змилити i ослабити чуйнiсть та пiдозрiння жидiв. Бесiда Iцка Бауха, котру почув був Сень Басараб, переконала побратимiв, що жиди можуть їм багато зашкодити, ба й розбити при помочi начальства все дiло, коли воно буде вестися так, як досi, явно та шумно. От вони й почали уговорювати всiх — притихнути до пори, податися, придавити в собi бурливi чуття гнiву i радостi, поки не прийде пора. Великого труду стоїло се побратимiв, поки їм удалося штучно притишити бурю i держати її немовби на припонi, щоб вона