Читати книгу - "Золотий дім"

нас усіх масштабний будівельний проєкт, розпочатий на мангеттенському Вест-Сайді. «Рілейтед Компаніз Ел-Пі» та «Ґолдман Сакс» у рамках спільного підприємства з «Оксфорд Пропертіз Ґруп» розпочали масштабну перебудову Гадсон-Ярдз. До інвестиції залучено будівельний кредит розміром 475 мільйонів доларів, отриманий спільним підприємством «Рілейтед» і «Оксфорд» «із різних джерел». Я майже на сто відсотків був упевнений, що одним із кредиторів, під тією чи іншою назвою, був Нерон Ґолден — поруч із такими великими гравцями, як «Старвуд Кепітел Ґруп» Баррі Штернліхта і мережа елітних крамниць «Коуч». Уперше він заінвестував у ці десять із половиною гектарів багато років тому, в рамках інвестиційної програми EB—5, яка дозволяла іммігрантам до Сполучених Штатів інвестувати свій капітал в обмін на зелену карту, а згодом громадянство. Це нарешті прояснило мені, яким чином Нерон та його сини зуміли в момент змотати вудки й перебратися до Америки з усіма правами на роботу й проживання. Пізніше, у той рік, коли Василіса завагітніла, Ґолден зробив наступну інвестицію у формі мезонінного кредиту, який нагадував повторну іпотеку з тією різницею, що забезпечений був не нерухомістю, а акціями фірми-власника. Отож, теоретично, якби власник нерухомості не справлявся зі сплатою відсотків, Нерон міг би перейняти акції упродовж кількох тижнів і, володіючи акціями, здобув би контроль над нерухомістю. Наскільки мені відомо, до цього не дійшло. У будь-якому разі — з використанням кредитів чи без них, масштабно інвестуючи чи з мільярдними боргами, — він робив найвищі ставки в найбільшій грі на ринку нерухомості в місті.

Структура, що надала мезонінний кредит, називалася «ГОВВ Голдинґз». Коли помер римський імператор Нерон (68 р. н. е.), поклавши кінець правлінню юліансько-клавдіанської династії, настав Рік чотирьох імператорів (69 р. н. е.), коли Гальбу, прямого наступника Нерона, скинув Отон, а того, своєю чергою, повергнув Вітеллій, котрий довго не втримався і був зміщений першим імператором з династії Флавіїв — Веспасіаном. Гальба — Отон — Вітеллій — Веспасіан: Г-О-В-В.

Коли того року Василіса народила Неронові сина, хлопчика назвали Веспасіаном — так, мовби Нерон відчував, що дитина не має з ним кровного зв’язку й пізніше заснує власну династію.

Я, звичайно ж, промовчав.

В очікуванні Веспасіана

У період вагітності своєї дружини, в очікуванні народження маленького імператора Веспасіана, Нерон Ґолден зациклився на пенісі Наполеона Бонапарта. Ця нав’язлива ідея мала стати достатнім сигналом погіршення його психічного стану, але сім’я поставилася до неї поблажливо, як до улюбленого коника старого. Коли Нерона не займали справи, ані нове життя, що формувалося у Василісиному лоні, ані вимоги виконання батьківських обов’язків щодо синів, він занурювався в пошуки французького імперського члена. З цього приводу ось що: Після смерті Бонапарта на острові Святої Єлени було проведено розтин, під час якого з невідомих тепер причин видалено різні органи, в тому числі досить непримітний фалос. Пізніше маленький Наполеон потрапив до рук (мені, певно, варто було б це сформулювати якось інакше) одного італійського священника, згодом був перепроданий, побував у власності певного лондонського книготорговця, переправився через Атлантику і спершу потрапив до Філадельфії, а потім до Нью-Йорка, де 1927 року був виставлений у Музеї французького мистецтва, після чого одна газета описала його як «зморщений вугор», а такий авторитетний часопис, як «Тайм» — як «пошарпаний шнурок з оленячої шкіри». У 1977 році його придбав на аукціоні знаний уролог Джон Латтімер у рамках місії ошляхетнення своєї професії, а після його смерті цей екземпляр перейшов у власність його доньки разом з іншим майном, включаючи кальсони Германа Ґьорінґа й закривавлений комір сорочки, яку президент Лінкольн мав на собі в театрі Форда. Тепер же всі ці реліквії перебували в Енґлвуді, штат Нью-Джерсі; орган Наполеона був загорнутий у тканину й зберігався в маленькій скриньці з монограмою «N» на кришці, що була замкнена у валізі в комірчині, і все це діяло на нерви Неронові, який прагнув, щоб член оточили імператорськими почестями, яких він заслуговує.

— Ось як це має бути, — сказав він мені. — Я викуплю цей екземпляр, і ми повернемо його французькому народу, а ви знімете про це документальний фільм — ти і твоя подружка. Я сам привезу скриньку до Парижа, направлюся до Будинку інвалідів, підійду до саркофага Бонапарта, де мене привітають найвищі посадовці Республіки, можливо, навіть сам президент, і я попрошу дозволу залишити скриньку на саркофазі, щоб Наполеон нарешті возз’єднався зі своєю втраченою чоловічою гідністю. У коротенькій промові я заявлю, що роблю це як американець, прагнучи віддячити французам за Статую Свободи, яку вони подарували Америці.

Він не жартував. Якимось чином він роздобув стаціонарний телефон будинку в Енґлвуді й задзвонив до доньки пана Латтімера, яка відклала слухавку. Після того він попросив спробувати двох дракониць, пані Метуші й пані Патяк, і вони намагалися, поки їхня телефонна співрозмовниця не звинуватила їх у домаганнях. Тепер він серйозно обмірковував можливість особистої поїздки до Нью-Джерсі з чековою книжкою в руці, щоб спробувати укласти угоду. Василіса мусила залучити всі свої здібності до переконування, аби відговорити його.

— Дорогий мій, власниця просто не хоче його продавати, — пояснила вона. — Якщо ти там з’явишся, вона матиме повне право викликати поліцію.

— Гроші вирішують усе, — пробурчав він. — Якщо запропонувати правильну ціну, можна вранці купити чийсь фамільний будинок, а до обіду в нього можна буде в’їхати. Якщо маєш досить готівки, можна уряд купити. А я не можу купити чотирисантиметрового кінчика?

— Облиш цю затію, — переконувала Василіса. — Зараз це не найважливіше.

Того року всі ми втягнулися в затушовування відомо якої теми. Нема сумніву в тому, що Нерон мав суперечливі почуття щодо сина, якого йому нав’язали. Ясна річ, що я, справжній автор нової сюжетної лінії, мав глибоко суперечливі почуття з приводу своєї ролі, так би мовити, не зазначеного в титрах привида пера, автора нового життя. Про почуття Василіси не можу сказати нічого. Інколи вона поводилася загадково, наче сфінкс. А про реакцію вже наявних спадкоємців Ґолдена тепер необхідно розповісти більше. До прикладу, саме цього року Апу Ґолден почав творити дедалі більш політично заангажоване мистецтво, розтрощуючи різні предмети й потім виставляючи їх, що мало символізувати розлами в суспільстві й викликану цим людську злобу.

— Життя в людей геть розтрощене, — пояснював він, — і вони готові трощити все навколо, бо чого б, сука, й ні?

А я куди б не направлявся того року, здавалося, всюди натикався на того базіку з парку. У другому триместрі Василісиної вагітності він пройшов через знімальний майданчик на Двадцять третій вулиці перед Театром Школи візуальних мистецтв, де ми з Сучітрою знімали вуличне інтерв’ю з Вернером