Читати книгу - "Жриці, амазонки та чарівниці"

спати, Нестор — до подружнього ложа в глибині високого дому, Менелай до хорому, де поставили ложе гостинне, заслане пурпуровим простиралом та м’якими килимками.

Назавтра зранку залишили Пілос і попрямували до владик сусідніх замків.

Найскладніше було їм здобути Ахіллеса. Його батько, Пелей, цар Фтії, дуже бурхливо провів молодість. Окрім іншого, брав участь у виправі Ясона до Колхіди. Пізніше разом з Ясоном напав на Іолк і мочив пальці у вбивстві царського подружжя.

Матір’ю Ахіллеса була Фетіда, донька Хірона, вождя племені кентаврів[126]. Фетіда, верховна жриця богині Місяця в Іолку, не бажала виходити за Пелея, — він її викрав, коли вона купалася в морі, хоча це начебто трапилося з відома Хірона. Народивши сина, Фетіда утекла з ним до свого батька. Існувало пророцтво, що Ахіллес або стане героєм і загине молодим, або житиме довгим спокійним життям і помре нікому невідомим. Тимчасом хлопець ріс здоровим, хоч дещо диким, на відлюдді, біля підніжжя гори Пеліон, об’їжджаючи коней та полюючи на ведмедів і вепрів, вправляючись у володінні зброєю, а також навчаючись співу та грі на формінзі.

Так він провів тринадцять років, а потім мати відіслала його до батька, обдарувавши сина в дорогу старовинним ясеновим списом, золотистим обладунком та парою румаків.

Пелей зі сльозами привітав сина, бо, хоча Фетіда обіцяла, що відішле його, коли хлопець виросте з дитячих літ, не сподівався, що дотримає обіцянки.

— А твоя мати не повернеться до Фтії? Ніколи мене не простить за те, що я силоміць одружився з нею?

— Мати, — відповів Ахіллес, — не з тих жінок, які можуть стати дружиною звичайного смертного.

— Чому ти так думаєш?

— Ти ж сам казав, що витягнув її з морських хвиль. Ти не знав, що вона Німфа?

— Не знав.

(У той час люди все частіше називали німфою богиню води. Забули вже, що була це стародавня назва Цариці. Фетіда, як верховна жриця Великої Богині, вживала цей титул, створюючи довкола себе ореол таємничості, що вельми імпонувало синові. Він завжди — згідно з прадавнім звичаєм пеласгів — вважав себе передусім сином Фетіди, трактуючи Пелея дещо зверхньо).

Із закликом до Ахіллеса вибрались Нестор і Одіссей (відколи Одіссея змусили взяти участь у поході, він невтомно старався, щоб інші теж до нього прилучилися). Пелей не виявив надмірного ентузіазму. Не хотів віддати Ахіллеса під командування Агамемнона, хоча вісімнадцятилітній Ахіллес, відважний, мов лев, і вродливий, наче юний бог, рвався до бою. Врешті, улігши синові, цар Фтії погодився: Ахіллес мав отримати п’ятдесят кораблів та провід над ними.

З ним їхав Патрокл із Опунту родом: свого часу він знайшов притулок при дворі Пелея і був приятелем ігор Ахіллеса. А ще Калхас, віщун.

Учасники походу мали зібратися в Авліді.

Ніколи ще ахейці не виступили так численно і збройно, у всій пишноті обладунку та з вірою в свою потугу, як у похід проти Трої. То був їхній останній спільний виступ перед знищенням.

Беотійці прислали сорок кораблів з десятьма вождями;

Охроменійці — тридцять кораблів;

Фокійці — сорок;

Аякс Локридець привів сорок кораблів, так само Ельпенор із Евбеї;

Менесфей, цар Афін, привів п’ятдесят кораблів;

Аякс із Саламіну, син троянської царівни — дванадцять;

Діомед із Аргосу — вісім кораблів;

Агамемнон, цар Мікен — сто;

Менелай, цар Спарти — шістдесят;

Нестор з піщаного Пілосу — сорок;

стільки ж привів Амфімах із Еліди, васал Агамемнона, дуліхійці[127], етолійці та магнезійці.

Дрібніші царьки прислали по кільканадцять кораблів.

Ідоменей, цар Кноссу, прислав посольство, пропонуючи виставити сорок кораблів з умовою, що Агамемнон розділить із ним командування. Верховний цар Мікен погодився.

Цар Алашії відмовився взяти участь у поході. Однак прислав Агамемнонові чудовий обладунок тарсійської роботи на пам’ять не одної вдалої виправи, спільно вчиненої у молоді літа.

Усього в Авліді зібралося тисяча тринадцять кораблів з сорока трьома проводирями і тридцятьма царями.

І, коли вже все було готове для дороги, Агамемнон приніс жертву Зевсові.

А тоді почали віяти супротивні вітри.

Однак зібрані проводирі не втрачали надії. Ще збирали запаси, посилали на сусідні острови по вино та ячмінь і розважалися грою в кості, якої навчив їх Паламед.

Фетіда, напрочуд практична, як на водяну німфу, прислала синові гарно різьблену скриню, повну вовняних покривал, тунік та плащів, вельми придатних під час морської подорожі, а ще дорогоцінні золоті запонки до плащів, щоб вітер їх не розвівав і коханий одинчик не застудився.

Але минав день за днем, а на морі все ще віяли супротивні вітри, що було незвичайним для цієї пори року. Не було й мови про те, щоб увесь цей гігантський флот із більше тисячі кораблів, перевантажений обладунком та харчами, зрушив з місця за допомогою весел. Зрештою, не було відповідної кількості моряків, бо залоги суден складалися переважно з воїнів.

Поки що вони спокійно чекали, але Агамемнон добре знав, що, коли не настане сприятливих вітрів, спалахне якась суперечка і хтось із царів, образившись, відмовиться від походу, а слідом за ним розійдуться інші. А тут, на додачу, між шатрами кружляв Терсіт із Етолії, горбатий, кульгавий, повен злості на світ і людей. Агамемнон давно б його прогнав, але етолійці привели сорок кораблів, а, що важливіше, Терсіт був братом у перших Діомеда з Аргосу.

Зараз Терсіт під’юджував усіх, твердячи, що Агамемнон, принісши жертву Зевсові, образив Володарку Вітрів Артеміду, опікунку мореплавців, і супротивні вітри не припиняться, доки він не вимолить у неї прощення.

Коли чутки про це дійшли до Агамемнона, він прикликав до себе віщуна Калхаса, щоб той провістив, як слід умилостивити Артеміду.

З походження Калхас був троянцем. Кілька років тому цар Пріам вислав його до пророчого святилища у Піфоні з проханням про раду. Невідомо, про що питав цар Пріам і що відповіла піфія, але Калхас вже до Трої не повернувся, а відразу зі святилища вирушив просто до Фтії на двір царя Пелея і разом із Ахіллесом прибув до Авліди.

Тепер Калхас прорік, що Артеміда жадає кривавої жертви, такої, яку їй приносять у Тавриді.

А коли Агамемнон квапливо на це погодився, Калхас додав, що жертвою мусить