Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

очами стає прапервісність твоя. Ти ще рослина, ти ще камінь, тебе обкручує змія. Ліс
Навчися лісової мови із книги лисів та сарнят! Виходить місяць до діброви писать елегії на пнях. Струмки полощуть срібло тиші, в росі купається трава. Хай найпростіші з всіх слова у книзі лісу ніч напише! Лист
На клаптику паперу рука напише слово коротке: прощай. Хоч тьмяні очі знову, знову обіцяють солодкий одчай. На клаптику паперу рука напише тремтячи, що тісно двом серцям на світі широкому. Весна 1933 Давній мотив
Там хата білена, й осніжені каштани, і місяць, наче сторож, ходить коло хати. Це не сторінка з давнього роману, це спомин хлопця, що не вмів кохати. Мов дві гілки ліщини, розійшлись дороги, і вечір сині тіні кидає на воду. Окремо в бурях пристрасті й знемоги п'ємо життя печальну насолоду. Елегія про перстень ночі
П'яніючи отруйним чадом ночей сріблистих та гірких, дивлюся в місяця свічадо крізь шибу, повну світляних, холодних, синіх і тремких далеких відблисків світів, що, кинуті у тьму, горять самітні, горді, золоті, немов знаків санскритських ряд, які прадавнім сном дзвенять і перешіптують із дна, загубленого в морок дня, слова старої ворожби в ім'я землі, в ім'я вогню. Так віддають у владу сну і заколихують спочить серця, сп'янілі в життьовій нестямній, лютій боротьбі. І чують очі дотик вій, і бачать іскри голубі. Співають на дахах сновиди, осріблюються краєвиди, шумлять, мов ліс, в кімнатах стіни, і місяць мертвий, місяць синій відчиняє п'ять брам ночі над містом чорним та іскристим. Тьмяніють ліхтарів вогні, і в шиби стріли б'ють сріблисті — це стріли зір на вишині. Зриваються слова з скрипок, в краси одчаю скам'янілих, і знов з портрета, з срібла рам мальований на полотні до мене кличе мій двійник. Як я, шалені пише вірші, і рецитує, і співа, і, замінившися в музику, портрет, співаючи, майне. Тоді червона пляма крику уста, мов іскра, перетне. До мізку, в серце, до думок вливає ніч, немов бальзам, солодку краплю божевілля.