Читати книгу - "Рогнеда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Отож імператори Візантії віддали сестру, щоби врятувати місто і взагалі не псувати стосунків з Київською Руссю. Порфирогенитну дочку імператора Романа II, єдину сестру імператорів Василя II і Костянтина VIII, яка була народжена у так званому Порфирі – особливому приміщенні константинопольського палацу, де з’являлися на світ лише діти правлячих імператорів. Це її руки домагався для свого сина, майбутнього імператора Оттона II, імператор Священної Римської імперії Оттон I в 967 році, і отримав відмову, а тут… За якогось князя русів віддали: на, забирай, тільки поверни нам Херсонес і більше нашу імперію не чіпай!
Принцеса Анна гірко плакала. Була ображена на братиків, які нею відкупилися. І ще й від того, що вона, істинна християнка православного віросповідання, мала йти за язичника. Але принцеса була вельми розумною і знала: шлюб її має дипломатичний характер, тож готувалася до весілля з язичником, як до жертвоприношення.
Та й брати не звернули аніякої уваги на її плачі, тож і згоди йти за Володимира у неї теж не питали, а видали наказ: якомога швидше все підготувати для весілля Анни з Володимиром.
За вісім днів усе й було підготовлене, і на дев’ятий три галери «Дванадцять апостолів», «Феодосій Великий» та «Переможець Рамійський» – були готові залишити порт Константинополя. На кораблі спішно повантажили різні коштовні дарунки: стародавні грецькі ікони, мощі святих, золоті кубки і навіть царську корону для вінчання.
В історії збереглися глухі згадки про золоті кубки, грецькі ікони та мощі святих, що тоді для християн-візантійців були найдорогішим скарбом.
Але найбільше повантажили амфор із вином – улюбленим напоєм князя русів. Була в нього така слабкість – любив вино, особливо добре вино, тому й християнство вибрав, а не, наприклад, мусульманство, яке, хоч і дозволяє по кілька жінок мати, та навзамін забороняє питіє…
Галери пливли на весілля неспішно, подорож розтягнулася на добрий місяць, і Анна мала чимало часу, аби ще і ще оплакати свою долю.
До Херсонеса залишалося всього лише кілька миль. Аж несподівано налетів шквал, і одна галера опинилася на дні Чорного моря – разом з екіпажем та скарбами.
Візантійські кораблі того часу були не зовсім надійними для плавання морями. Це були торгові вітрильні галери, для Чорного моря вони виявилися ненадійними і недосконалими. Галери розкачувалися і не дуже добре трималися на високій морській хвилі. Тому галера й пішла на дно. Десь вона лежить на глибині 139 метрів і досі…
Щоби її знайти, потрібні наукові експедиції. Буцімто українські вчені з цього приводу вже якось зверталися за допомогою до американських підводних археологів, у яких є сучасне наукове судно для таких робіт з відповідним підводним обладнанням, що може знайти на дні моря прадавній корабель. Але чим закінчилися ті перемовини – поживемо – дізнаємось.
Спершу Анна, коли затонула галера, навіть пошкодувала, що вона не була на ній – лежала б оце на дні і не знала б такої наруги. Щоправда, нині в історії поширилася гуляти байка (а може – билиця?): на затонулій галері в амфорах було отруєне вино. Для Володимира і його гостей. Буцімто візантійці так забагли відомстити віроломному князеві русів, який захопив у них Херсонес, ще й сестру забрав. Очевидно, Анна не була посвячена в задум братів, бо як християнка такого варварства не схвалила б. Але брати-імператори навіть готові були пожертвувати рідною сестрою. Та доля розпорядилася інакше: галера з отруєним вином пішла на дно морське, і візантійцям не вдалося перетворити весілля на свято смерті – слава Господу!
Слава Богу, що хоч Анна, царівна візантійська, тоді благополучно дісталася Криму, а вже там і Володимир, який нетерпляче її очікував біля берегів Тавриди древньої…
І ось нарешті Херсонес, де Анна й вирішила принести себе в жертву, вийшовши заміж за язичника. «Наверну його до християнства», – утішала себе, але ще мало вірила у свою задумку.
На березі Анну зустрічали князь Володимир і веселий тлум людей.
Заради такої урочистої події князь був вбраний в золоте княже одягання і з короною на голові. Анна сподобалась йому з першого погляду.
«Дивно, – відповість йому Анна, як він зізнається їй про це, – але й ти мені теж сподобався з першого разу! Ба, ти навіть вразив мене. Я рада, що саме ти зажадав моєї руки!»
Принцеса простягла маленьку ручку, князь теж подав їй свою, і принцеса під схвально-радісні вигуки натовпу на берег її зведе Володимир.
Князь похрестився, їх повінчали в кафедральному соборі.
Потім було весілля, здіймалися золоті кубки з вином. Але не з візантійським, що залишилося на дні Чорного моря разом із галерою, а з грецьким, що його в Херсонес привезли на весілля князя й принцеси купці.
Володимир не зводив з красуні-візантійки захоплених очей і все шепотів їй: «Не бійся мене, красуне, я вже не язичник. Я вже християнин, як і ти. А прийнявши нового бога, я буду тобі достойним мужем, зваблива моя візантійко».
Після весілля, все ще захмелілий і до безміру щасливий князь повернув візантійцям захоплений ним Херсонес і велів збиратися додому, до стольного свого граду. Разом з принцесою, яка стала його жоною і великою княгинею Київською Анною Романівною Візантійською – попереду їх чекатимуть
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рогнеда», після закриття браузера.