Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

почули рух та тихе кликання бандерівців, які обшукували кожний кут [...] дверей до сіней, за якими все приміщення було забите людьми, не розбили. [...] усе село перетрясли, заглядали в кожну мишачу діру, але нікого не знайшли». Наступного дня всі мешканці, які приховувалися, втекли до ближнього містечка, Хоросткова.

Джерело: AW, II/2212/p, Свідчення Тадеуша П’ясковського, арк. 1–2.

Коцюбинці, ґміна Коцюбинці – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 2700 мешканців.

У лютому 1945 року українці Петро Бала та Михайло Юрків були вбиті бандерівцями за відмову брати участь у вбивстві поляків і за публічне осудження злочинів УПА.

Джерело: Cz. Blicharski, „Petruniu ne ubywaj mene!”..., с. 110.

Майдан, ґміна Копичинці – село зі значною перевагою польського населення над українським (головне змішані родини), яке налічувало близько 1000 мешканців.

У березні 1944 та січні 1945 років, в результаті нападів бандерівців, загинуло разом понад 150 поляків. З другої атаки пережила, між іншим, Станіслава Живіна. «Цієї трагічної ночі 26 січня 1945 року мені було 23 роки. Я пішла ночувати до хати знайомого сусіда-українця на прізвище Леон Зюлковський, із впевненістю, що це мені гарантує безпечну ніч. [...] Господар лежав у ліжку, був важко хворий, в нього були паралізовані ноги. [...] Незабаром ми почули гвинтівкові постріли, крики й зойки вбиваних людей. [...] Я розуміла, що втеча з цього дому означає смерть. Не було куди тікати. Я боялася того, що якщо бандерівці прийдуть до хати, домочадці можуть мене видати. Я розраховувала на те, що в хаті українця вони мене не шукатимуть. Повна неспокою і страху, я сховалася в ніші під піччю, закриваючи отвір периною. Більш менш у цьому часі господиня вибігла на подвір’я і я почула, як вона кричала, що є українкою, і щоб її хати не підпалювали. У певний момент до хати зайшли бандерівці і підійшли до ліжка господаря, питаючи, чи ще хтось є в хаті. Той відповів, що він сам. Після хвилин почулися стріли – це бандерівці застрелили хворого господаря. [...] Я вискочила через вікно [...] Побігла в напрямку своєї хати».

Джерело: S. Żywina, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 1997, № 21, с. 38.

Новий Нижбірок, ґміна Копичинці – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1600 мешканців.

Українця Кузьму, 45 років, застрелив його власний син, бандерівець, за засуджування ним злочинів УПА.

Джерело: H. Komański, F. Iskra, Powiat Kopyczyńce, ч. 3, „Na Rubieży” 1997, № 23, с. 24.

Чабарівка, ґміна Гусятин – польсько-українське село, яке налічувало 4200 мешканців.

2 лютого 1944 року вояками УПА був убитий українець Василь Боднар за те, що дзвонив у церкві на тривогу, коли до села наближалися члени УПА.

Джерело: H. Komański, F. Iskra, Powiat Kopyczyńce, ч. 3, „Na Rubieży” 1997, № 23, с. 32.

ПІДГАЄЦЬКИЙ ПОВІТ

Божиків, ґміна Боків – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 2100 мешканців.

8 лютого 1944 року члени УПА вбили кільканадцятьох поляків. Броніслава Губер, дівоче Ґут, яка втратила майже всю родину, під час нападу була схована на горищі своєї хати. «Протягом трьох днів мене приховувала в себе самотня старша українка, наша сусідка. Тим часом приїхав хтось з нашої родини зі Львова і забрав мене до себе».

Джерело: B. Huber z d. Gut, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 2002, № 63, с. 23.

Боків, ґміна Боків – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1500 мешканців.

Уночі з 10 на 11 лютого 1944 року, в результаті нападу УПА загинуло близько 60 поляків. Священик Людовик Храпек врятувався завдяки війтові, українцеві, який його зберіг від вбивства бандерівцями, вночі вивозячи до Бережан.

Джерело: K. Bulzacki, H. Komański, Powiat Podhajce, ч. 2, „Na Rubieży” 1996, № 17, с. 23.

Гнильче, ґміна Завалів – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 3 тис. мешканців.

У серпні 1944 року, під час чергового нападу УПА на село, загинуло кільканадцять поляків. Врятувалася, між іншим, родина Сроковських. Їх остерегла, а потім зберегла в криївці під своєю стодолою, українська сусідка Ольга Мисюрак. Письменник Станіслав Сроковський, який був тоді дитиною, записав пронизливе бачення цієї події в оповіданні Ангели.

Джерело: S. Srokowski, Nienawiść (opowiadania kresowe), Warszawa 2006, с. 209–218, 253.

Завалів, ґміна Завалів – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1000 мешканців.

У січні 1944 року група мешканців Завалова взяла участь у похоронах кількадесяти жертв вбивства, доконаного бандерівцями в сусідньому селі Маркова. «Я не знаю, – згадує Яніна Чубак, яка на похорон подалася разом з матір’ю, – що сталося з іншими жінками й дітьми, бо ми мусили втікати з Завалова. Сусідка-українка, яка дружила з моєю мамою, попередила нас, щоб ми негайно тікали до міста, так, як стоїмо, тобто не забираючи з собою жодних пакунків і багажу. Решта поляків, мешканців Завалова, також були попереджені своїми сусідами-українцями: „Ми не хочемо вашої смерті, втікайте”. Ми залишили хати та все майно. Знайшли притулок у польських родин, які проживали в місті». Рішення про втечу було виправдане; до кінця 1944 року від рук УПА в Завалові загинуло близько 30 поляків.

Джерело: Z. Żyromski, Zagadka tragedii w Markowej, „Na Rubieży” 2005, № 77, с. 26–27 (за свідченням Яніни Чубак).

Маркова, ґміна Товстобаби (зараз Високе) – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1200 мешканців.