Читати книгу - "Палац Посейдона"

привітного й товариського механіка, з яким Оскар так любив побалакати на дозвіллі.

— Заходьте ж, прошу, — квапила Еліза, допомагаючи чоловікам протиснутися крізь вузький отвір. Коли, нарешті, всі опинилися в рубці, вона визирнула в коридор.

— Може, там іще хтось залишився?

Клеман похитав головою.

— Боюся, що ні.

Шарлотта відчула, як болісно стискається її серце.

— А де ж решта?

— Гадаю, вони не встигли врятуватися.

— Боже милий…

— Необхідно якнайщільніше зачинити двері, — порадив Клеман. — Вода прибуває й може залити коридор у будь-яку хвилину.

— Допоможи мені, Шарлотто, — сказала Еліза. — Сама я не впораюсь.

Жінки знов удвох натиснули на двері. Клацнув ригельний замок, що забезпечував водонепроникність приміщення. Після цього вони приєдналися до матросів.

Чоловіки мали такий вигляд, ніби їм довелося пройти крізь пекло. Двоє чи троє з них просто впали долілиць на підлогу рубки, обхопивши голови руками, щоб хоч трохи перепочити й забути про те, що коїться. Решта припали до ілюмінаторів, щоб побачити за ними хоча б щось.

Клеман приклав до скроні хустку.

— Дозвольте, я огляну вашу рану! — промовила Еліза.

— Пусте, всього лише забій і садно, — відповів Клеман. — Не переймайтеся. Дякую, що ви нам відчинили, проте, на жаль, це нічого не змінить — незабаром вода добереться й сюди.

— Хто на нас напав? — запитала Шарлотта. — Ви не бачили, часом, що це було?

— Це… — Клеман на мить затнувся. — Така собі подоба гігантського кальмара чи восьминога. Мені важко описати його докладніше. Та навряд чи це звичайна тварина. Її кінцівки-затиски, якими потвора зруйнувала борт «Каліпсо», явно виготовлені з металу. Та могутність монстра просто надзвичайна: схопивши «Каліпсо», він потяг її в безодню, наче іграшковий човник. Нам іще неабияк пощастило, що ми встигли вчасно ускочити в трюм, а от решта… Багатьох змило за борт — море навколо буквально кипіло, я давно не бачив таких високих хвиль. Господи, таке й уявити собі неможливо…

— А капітан?..

Клеман не відповів. Опустивши голову, він знову взявся за хустку, щоб витерти цівку крові, що раз у раз з’являлася в нього на скроні. Відповідь була й без того зрозумілою.

Еліза торкнула його за плече.

— Але ж ми з вами поки що живі! Тож не будемо зневірюватися. Допоки в нас жевріє хоча б іскра життя, залишається надія. Яка б то істота на нас не напала, мені здається, що вона керується цілком визначеними міркуваннями й наділена розумом. Я не вірю, що чудовисько топить кораблі лише задля задоволення своєї сліпої жаги до руйнування. За цим стоїть дещо більше, якийсь план…

Клеман запитально скинув брови вгору.

— Ви вважаєте, диявол займається плануванням своїх дій?

— Я в цьому просто переконана.

— Я, звісно, дуже поважаю вашу думку, мадам, проте зважте — ми зараз на глибині кількох десятків метрів під поверхнею води, а навколо на десятки миль не знайти нікого, хто міг би нам допомогти. Це кінець, розумієте? І нічого тут не вдієш, на жаль.

Тон, яким механік вимовив ці слова, примусив ІІІарлотту здригнутися. Вона ще міцніше притулила Вілму до грудей.

Цієї миті від ілюмінатора у правому борті підводної рубки почувся вигук:

— Мерщій усі сюди! Дивіться — там світло!

Клеман підвів голову.

— Що там?

— Не розумію, що це може бути?..

Матрос, який стояв біля ілюмінатора, вказував кудись униз, у глибину. При цьому на його обличчі відбився страшенний жах, ніби він побачив примару.

Шарлотта залишила Вілму й поспішила за механіком. А наступної хвилини побачила те, що так вразило бідолашного матроса. На тому місці, куди поринала «Каліпсо», простягалася широка донна розпадина, дно якої було всіяне незчисленними світними точками. І чим довше вона дивилася, тим більше ставало таємничих вогників. Вдалині мерехтіла неясна багряна заграва. Морське дно звідси виглядало, неначе скриня, вщент заповнена блискучим коштовним камінням.

Проте ще більш приголомшливим було те, що всі ці світні точки стрімко пересувалися.

34

Вигляд корабля, що тонув, водночас і лякав, і заворожував. Підсвічена знизу червонястими відблисками, обшивка «Каліпсо» здавалася розжареною. Ніс, борти і корма корабля були ніби охоплені язиками полум’я. І поки судно повільно зникало в мороці морських глибин, четверо шукачів пригод, ув’язнені у кабіні батисфери, не могли відвести очей від цієї величної та сумної, як давньогрецька трагедія, вистави.

Оскар мимоволі згадав Тартар, міфічну безодню, що відділяла світ живих від царства мертвих. Безодню, що була оточена потрійним шаром мороку, біля входу до якої душі небіжчиків, які почали свій шлях у вічність, зустрічає триголовий пес Цербер, охоронець нижнього світу. Ніхто з тих, хто потрапляв до Тартару, ніколи звідти не повертався, навіть якщо він був рівним до богів.

Ніби уві сні, Оскар стежив за тим, як «Каліпсо» зникає в розпадині морського дна. Величезні сталеві кінцівки, що обкрутилися навколо її корпуса, невідворотно тягли корабель у підводну могилу. Здавалося, механічне чудовисько точно знає, де розташований кінцевий пункт його подорожі: біля джерела дивного світла.

Ось зникла носова частина, потім корма з гвинтом і кермом. На якусь мить стало видно місток, щогли й високий димар, та незабаром і вони зникли з очей. Корабель поринув у глибоку морську розпадину.

Четверо в «Наутілусі» затамували подих.

— От дідько! — мимоволі вирвалося у Рембо. — Але чому ж капітан не відвів корабель у безпечну зону, згідно з інструкціями, які він отримав? Хто тепер витягне нас звідси?

— Можливо, він не міг діяти інакше, —