Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

нас інструменти з рук попадали! А вони ж новачки, з корабля на бал! І тут хтось вигукнув: «Лягай!» Ну й попадали вони як підкошені. У піджаках, у сорочках та на цементну підлогу. Лежать, очунюють, втрати підраховують. Одного, наймолодшого, попід руки повели. Та ще один наш електрик знепритомнів. Він саме тоді рубильник увімкнув для точила. Він увімкнув, і як, бабахне! Йому спало на думку, що він висадив авіаційний! А за це йому не подякують. Потім наше начальство кілька діб робітників допитувало: «Хто вигукнув? Зізнавайтесь, а то гірше буде. Зізнавайтесь, простимо». Та крикливець не зізнався і, як на мене, правильно зробив. Через нього всьому начальству по ланцюжку з самого верху добряче перепало. І хочеш не хочеш бідолаху провчили б. Чи то премії не дали, чи квартиру не виділили, чи то саме в дощ на картоплю послали. До чого це я кажу? А до того, що цього дня продуктивність праці у цеху була найвища. А день був понеділок, найнепродуктивніший. Робітники реготали, майстри посміювались, а начальник цеху крізь зуби, та все ж посміхався. Це й позначилось на виробітку. Або ось. Тепер у складальному цеху дозволили вмикати несерйозну музику. І ніхто у приладах нічого не плутає. А ми її ще до дозволу вмикали. Тільки-но майстер пішов — одразу з маленького магнітофона на маленький динамік. І джаз у нас співає, незважаючи на заборони начальства, і всілякі «Акорди» горланять. І продуктивність у нас поліпшується. Та найголовніше от що. Хоч скільки б вам про завод оповідали, хоч скільки б екскурсій було, нічого ви не довідаєтесь про свою майбутню роботу. І обрати фах собі не зумієте. Я пропоную організувати курси для поступаючих на наше підприємство. Або, навпаки, для бажаючих бігти від нього якомога далі. І готовий керувати тими курсами, тому що досконало знаю завод. Пояснюю я все досить доладно. Ось приклад. Що таке головний інженер? Який у нього статус на заводі? Відповідаю формулою:

головний інженер / директор заводу = завуч / директор школи

Звідси:

головний інженер = завуч * директор заводу / директор школи

На цьому все завершилось. На зворотному шляху Дмитрієв у мене запитав:

— Це хто ж у нас на моєму заводі делегацію на підлогу поклав? Чому я нічого не знаю?

— Тому що до вашого відома, Вікторе Павловичу, не все доводять. Надто вже ви людина сувора. Несподівана й сувора. Це раз. По-друге, то я делегацію поклав на підлогу. Дуже вже не полюбляю я чиновників. І коли вас до главку переведуть начальником, про що чутки наполегливі ходять, делегацій по цехах не водіть!

— А пішов би ти до дідька! — сказав Дмитрієв.

РОЗДІЛ N+6

(Картопляний)

— Дорога бабусю і дорогий товариш Топилін! Ось дивитеся ви на мене і мене судите. І не тому, щоб самим зробити висновки і чомусь навчитись, а тому, щоб мене змінити. Зберегти ви мене хочете і поліпшити. А того не розумієте, що все це марно. Бо я в житті не просто рухаюсь, а іду, підштовхуваний паровозом. За мною сила. А вагони його завантажені чавунними відливками. І затримувати мене безглуздо. Я проломлю будь-яку перепону. Або розіб'юсь сам.

— На будь-який паровоз є свій стрілочник! — : сказала бабуся.

— І дарма ти гадаєш, що поїзд такий неповороткий, — зауважив Топилін. — На ньому і праворуч можна рушити, і ліворуч. І, між іншим, у зворотний бік, І нікого ще не тішило, що машиніст дурник.

— По-перше, я й не машиніст навіть. А по-друге, я далеко не дурник.

— Ти у нас, звісна річ, світоч! Ну просто маяк мудрості[2]. Ну та гаразд, розповідай далі. Про свої догани та подяки. На черзі була:

«ДОГАНА ЗА ОРГАНІЗАЦІЮ БЕШКЕТУ ПІД ЧАС ПОЇЗДКИ НА ЗБИРАННЯ КАРТОПЛІ».

Якось так виходить, що начальство повсякчас мене позбавитись хоче. Надто багато я завдаю йому клопоту. Коли люди потрібні на картоплю чи на склад овочі перебирати, моє прізвище першим називається. А на тих складах або картоплі у мене знову пригоди.

Тоді я був уже інженером. І витурили мене на збирання картоплі холодної осені.

Підігнали до прохідної машини. Дивлюсь я, що за народ на них сідає, і жахаюсь. Або діти зовсім, учні, або досить похмурого вигляду бовдури, і в рюкзаках у них посуд бряжчить.

Час гарячий. Кожний сумлінний працівник на обліку. Кого майстер відправить у підшефне село? Або учнів або справжнісіньких нехлюїв. Із інженерів лише я та Майка Гаврилова з лабораторії гіроскопів. Я у Майки запитую:

— Ти чого це їдеш? Бачиш, яка тут публіка?

Вона у відповідь каже:

— Коли ми в інституті на картоплю їздили, вельми весело було. І тут, гадала, буде так само. Хотіла без заводу відпочити. Та, либонь, не навідпочиваєшся.

Приїхали. Поселили нас у школі. Запитали:

— Хто вміє варити?

Вийшов один дядя похмурий.

— Я, — каже, — кухарював.

Відвезли його на