Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

щоб ваші застиглі мізки трошки розворушились. Нехай кожне розповість, з чим саме в його уяві пов’язується те чи те місто. Хто перший?

Арсен і Ріта, як зразкові учні, згодились відповідати першими. Ріта визивно й натхненно промовила:

— Рим!

— Добре, Ріто. А що саме нагадує тобі Рим?

— «Чінзано», «Кампарі», біле і рожеве, сухий «Мартіні»! І червоне вино «Руффіно» в обплетених пляшках! Чудове шампанське «Асті Спуманті», а крім того, пармезан і зелене фісташкове морозиво.

— Флоренція, вона розташована на мальовничих схилах, надихнула багатьох видатних майстрів пензля на створення геніальних полотен, на них оживають сцени, що й сьогодні справляють неповторне враження. — Арсен теревенив без упину, лікування йому навряд чи допомогло. Еда роздратовано перебив його й кивнув до Тіни Трикової.

— Неаполь, — сказала Тіна аж тоді, як Ріта її вщипнула. — Побачити — і померти. — Вона знову глянула на Тібора. — Італія…

— Італія… — видушив із себе Польда Штрунц після болісної мовчанки… — Вона схожа на чобіт. Там є папа. У Римі!

— Мілан! — вигукнув Тібор Трнка після чергового удару по суглобах. — Автомашини «фіат», «альфа-ромео», «ламборіні», «массераті» й «феррарі»! — заверещав він.

— Перейдімо до більш витончених інтелектуальних вправ. Кожен мусить розповісти свою біографію, — наказав бранцям Еда. — Почнімо з ключових моментів дитинства, однак без дурних теревенів! Хто перший?

— Коли я була маленькою дівчинкою, — почала Ріта, — то дуже любила свого третього татуся. Хоча він і лупцював мене добряче, я до цього звикла. Сидячи в корчмі, він завжди давав мені сьорбнути пива, от відтоді я й люблю бувати серед людей…

— Від безтурботного дитинства, — повів Арсен, — я мусив і мушу зносити кривду, але я від цього не озлобився, скоріше навіть навпаки — загартувався й змужнів. Цьому сприяв, зокрема, вільний вибір книжок для читання й власні поетичні спроби…

— В нас удома, — розповідала Тіна, — було досить весело, але потім від нас пішов батько. Він прощався зі мною на кухні. Поставив на кухні валізу й наостанок обняв… Тоді мені було п’ять з половиною років.

— Я був дужим хлопцем, — говорив Польда, — і всіх лупцював. Аж доки трапилося це нещастя з рукою. Тільки потім я дізнався, якими злими можуть бути люди…

— У нас був великий садок, — докинув Тібор, — самі черешні й смородина… Матуся гойдала мене в гамаку серед дерев, а я зривав для неї кульбаби… Але все це було страшенно давно, навіть не хочеться зараз про це згадувати!

— Облиште їх, прошу вас! — попросила переможців Павла Роганова. — Не можна ж так знущатися з людей…

— Уяви собі, — сказав Станіслав, — що зробили б вони з нами, якби перемогли?

— Але ж виграли ми, вгамували їх, що ж іще треба? — Еда Роган підвівся з крісла. — Нехай забираються звідси!

— Щоб сьогодні ж увечері нажерлися розчинного порошку й взавтра прийшли сюди знову? — крикнув Станіслав Бімонь.

— Чому б тоді нам не тримати цих п’ятьох як заложників?.. — запропонував Еда Роган.

— Усіх не можна, але за цими нашими трьома слід приглянути! — Станіслав розпутав Польду, стусаном підвів Арсена з підлоги й вигнав обох у коридор. — Лупцюватимемо вас і надалі, тільки-но з’явитеся в нашому будинку! — гукнув він їм услід. — Або й на вулиці!

Потім з допомогою Міхала він одтяг зв’язаного Тібора до комори комунальної квартири і, взявши мотузку, підступив до Тіни й Ріти.

— Ця шворка допоможе вам витримати без їжі й води до ранку, — пояснив він їм. — А взавтра станете всі троє майже чистими. — Він зв’язав обох жінок і замкнув їх разом із Тібором у коморі. — Треба їх лікувати, — заявив він. — А я вже подбаю, щоб до нашої комунальної квартири, поверху чи будинку не потрапило жодного грама багатозвіра!

— Ти, здається, збираєшся щовечора влаштовувати тут нудистські вечірки! — захихотіла трохи бурувата Леона.

— Я бачу той гнідий бруд на тобі і зараз же позчищаю його! — рішуче мовив Станіслав і, взявши дружину за лікоть, повів до ванної, вирішивши бути безжальним і до неї. — Це стосується всіх. В Усті вже є цілком білі будинки… хоча є ще й повністю бурі. Наш будинок буде білим!

Світова наука наполегливо шукає нових засобів боротьби з БЗУ й досягла відчутних наслідків. Наводимо тут чотири приклади, зареєстровані в чотирьох містах.

Тест «Йокогама» базується на так званій мінімалізації фізіологічних функцій. 36-річний японський доброволець, за фахом — водолаз, (67,6 відсотків буризни за шкалою Ріменса-Валашека) був уміщений до герметичної металевої камери. Він жив повністю ізольований від зовнішнього світу, крутив по 10 годин щодня ручку валу, споживаючи при цьому 1000 калорій (рисовий концентрат і зелений чай, підігрітий до температури людського тіла), при цьому він увесь час слухав музику. Після 12-денного перебування в камері в нього спостерігалося 0,11 відсотка буризни. Цей тест дає цікаві дані про живучість БЗУ.

Тест «Чікаго» передбачає вібраційний супермасаж за допомогою апарата «Мульті-Б-мат», обливання холодною водою й слухання музики В. А. Моцарта. Завдяки цим процедурам бурість знизилася за 8 годин з 98,88 до 0,46 відсотка. Для досягнення такого надзвичайно високого рівня хвороби добровільний пацієнт з’їв протягом тижня 22 кілограми м’яса, 4 кілограми шоколаду, випив 31 літр пива, 8 літрів віскі, «проковтнув» 23 кримінальні фільми (193 вбивства, 14 ґвалтувань, 42 сцени насильства) й 11 порнографічних стрічок, відвідав 9 боксерських матчів з нерівносилими супротивниками. В цьому тесті найцікавішим виявляється те, що навіть з допомогою цілеспрямованого випестування БЗУ не можна побуріти на сто відсотків.

Тест «Рига» проводився на 42-річному латиському гросмейстерові з шахів Імані Курміні, який добровільно зголосився побуріти на 60 відсотків, провівши потім сеанс одночасної гри «наосліп» на 30 дошках. Після такого інтелектуального перенапруження (матч тривав протягом 5 годин, гросмейстер увесь час стояв спиною до шахівниць, із 30 партій 22 він виграв, 7 звів у нічию й лише одну програв) бурість його знизилася до відсотка за традиційною шкалою.