Читати книгу - "Емілі з Місячного Серпа"

зберігатиму його на горищі разом з іншими своїми скарбами й вряди-годи споглядатиму, бо він гарний, дуже гарний. А тітка Елізабет подарувала мені словник. Це вельми корисний подарунок, і я — відчуваю — повинна з того тішитись. Маю надію, незабаром ти помітиш суттєвий поступ у моїх знаннях з правопису. От тільки, як пишеш про щось із запалом, то дуже тяжко відірватися від паперу й заглянути в словник — перевірити, як пишеться те чи те слово. Кузен Джиммі подарував мені велику оправлену книгу з білими, чистими, несписаними сторінками. Дуже пишаюся нею. Так приємно буде^ записувати на її сторінках свої поезії. Але до тебе, тату, я писатиму, як і перше, на поштовому папері, бо можу складати аркуші, як заманеться, й адресувати конверти так, ніби вони йтимуть поштою. Тедді подарував мені мій портрет. Намалював його водяними фарбами, а назвав „Усміхнена дівчинка“. Виглядаю на портреті так, начеб уважно слухала щось невимовно радісне. Ільза твердить, що цей портрет мені лестить. Атож, на портреті я виглядаю краще, ніж у реальності, однак не краще, ніж якби мала гривку. Тедді обіцяє, коли стане дорослим, намалювати з мене справжній, великий портрет. Перрі вирушив пішки аж до Шрусбері, щоб купити мені коралове намисто, і примудрився загубити його, вертаючись назад. Не мав більше грошей, тому прийшов до своєї тітки, взяв у неї курча й подарував мені. Перрі — хлопець дуже наполегливий. Всі яйця, що їх нестиме моя курка, я буду продавати мандрівному торгівцеві й з того матиму певний зиск. Ільза подарувала мені коробку цукерок; щодня їстиму по одній, аби вистачило надовше. Хотіла було пригостити Ільзу, та вона відмовилася, сказавши, що це підло — їсти свій власний подарунок, а що я взялася наполягати, то кінець кінцем посварилися. Ільза заявила, нібито я чотирилапа тварина, що вміє лиш нявкати (чи ж не смішно?!), нібито я й сама не знаю, хто я така. А я відповіла: зате знаю, як належить поводитись. Ільза так розлютилася, аж пішла додому, та, незабаром охоловши, повернулася на вечерю.

Нині падає дощ — неначе добрі чарівниці бігають або й танцюють на покрівлі. Якби не дощ, Тедді спустився б до нас зі свого пагорба й допоміг мені в пошуках Загубленого Діаманта. Так чудово було б його віднайти!

Кузен Джиммі доглядає свій сад. Я йому допомагаю: маю свій „власний“ квітничок. Щоранку вибігаю в сад — перевірити, як розвиваються молоді пагони. Так виростають за ніч! Весна — найрадісніша пора року. Хіба ні, дорогий тату? Довкола альтанки повно Блакитних Гномів. Так кузен Джиммі називає фіалки; я вважаю, це гарна назва. У нього свої назви для всіх квітів. Троянди — Королеви, червоні лілеї — Снігуроньки, тюльпани — Веселі Чоловічки, нарциси перейменовано на Хризантеми, а китайські айстри звуться Червоногарячими Подружками.

Зухвала Сел Друга нині поряд зі мною — сидить собі на підвіконні. Це киця чорної масті. „Красна“ — такого слова у словнику немає. Це моє власне означення. Не могла знайти відповідного слова для Зухвалої Сел Другої, тому вжила таке, якого немає в словнику. „Красна“ — означає ласкава, ніжна, солодка, улеслива, прегарна, пестуха — все разом і ще щось, чого я взагалі неспроможна висловити.

Тітка Лаура вчить мене шити. Каже, що мушу вміти підшивати краї невидимим стібком (традиція!). Маю надію, з часом вона навчить мене робити мереживо. Всі Муррей з Місячного Серпа, тобто пані Муррей, відомі як чудові мереживниці. Жодна з дівчат у школі не вміє робити мереживо. Тітка Лаура обіцяє зробити мені до шлюбу мереживного носовичка. Всі наречені з Місячного Серпа мали до шлюбу мереживні носовички, за винятком моєї мами, котра втекла з рідного гнізда до тебе. Але ж тобі не справило прикрості, що вона не мала такої хусточки, — правда ні, тату? Тітка Лаура часто розповідає мені про маму, однак тітка Елізабет навіть не вимовляє маминого імені. Тітка Лаура прагне показати мені мамину кімнату, але й досі не знайшла від неї ключа — так добре заховала його тітка Елізабет. Тітка Лаура згадує, що тітка Елізабет дуже любила мою маму. Виходячи з цього, можна припустити, що вона любить її дочку. Проте — ні: виховує мене тільки з обов’язку.»

1 червня

«Дорогий батьку!

Нинішній день був дуже знаменним. Я написала першого свого листа. Маю на увазі перший лист, відправлений поштою. Це лист до тітки Ненсі, що проживає в Поповому Ставі і є дуже похилого віку. Вона, властиво, доводиться мені двоюрідною бабцею. Написала до тітки Елізабет — мовляв, я повинна від часу до часу писати до бідної старої жінки. Серце моє од співчуття забилося жвавіше, мені насправді захотілося написати їй листа. А тітка Елізабет підохотила: „Не бачу причини, чого б тобі це не зробити“. Веліла писати сумлінно, а коли я скінчила, уважно перечитала написане. „Тітка Ненсі не забуде про тебе, якщо здобудеш її прихильність“, — зазначила тітка Елізабет. Я писала свого листа вельми старанно, але, прочитавши його, зазнала розчарування. Не могла писати вільно, знаючи наперед, що тітка Елізабет читатиме мною написане. Почувалася геть паралізованою.»

7 червня

«Тату, милий, мій лист не справив на тітку Ненсі гарного враження. Мені не відповіла — зате написала до тітки Елізабет, ніби я таки дурна на розум дитина, якщо пишу такі дурні листи. Це зачепило мене за живе, адже насправді я не дурна. Перрі каже, невдовзі поїде до Попового Ставу і порахує кості моїй двоюрідній бабці Ненсі. Відказала йому, що він не повинен висловлюватись про мою рідню таким чином, а до того ж, мовляв, не розумію, в який спосіб рахування кісток тітці Ненсі може змінити її погляд на мої розумові здібності. (Проте цікаво: як то рахують кості людські?)

Вже зладила три строфи „Білої Пані“. Замкнула була героїню в монастирі, а тепер, не будучи католичкою, не відаю, як її звідти витягти. Якби-то моя героїня була протестанткою! Торік могла спитати поради у Високого Джона, та нині не можу, бо від того лихого жарту з яблуком я не спілкуюся з ним. Коли зустрічаю його на дорозі, дивлюся наче крізь нього. Крім того, назвала його іменням свиню. Кузен Джиммі подарував мені порося.