Читати книгу - "Гаррi Поттер i фiлософський камiнь, Джоан Роулінг"

що ти задумав тепер? — поцікавився Рон, але Гаррі, біжучи до лісу, не відповів.

Геґрід сидів у кріслі біля своєї хатини; підкотивши штани і рукави сорочки, він лущив над великою мискою горох.

— Здоровенькі були! — сказав він, усміхаючись. — Іспити си скінчили? Може, є час чогось випити?

— А чом би й ні… — почав був Рон, але Гаррі урвав його:

— Ні, ми поспішаємо!.. Геґріде, я хочу тебе дещо запитати. Пам'ятаєш той вечір, коли ти виграв Норберта? Яким був той незнайомець, з котрим ти грав у карти?

— Не пам'єтаю, — недбало відказав Геґрід. — Він си не скидав свого плаща.

Побачивши, що дітлахів це приголомшило, Геґрід здивувався:

— Тут нема нічого дивного, бо в "Голові кабана" — це так називаєси той шинок у селі — повно химерної публіки. Може, то був якийсь торгівець драконами, чом би й ні? Я си навіть не видів його обличчя, воно було вкрите каптуром.

Гаррі присів біля миски з горохом.

— Геґріде, про що ти з ним розмовляв? Чи згадував про Гоґвортс?

— Може бути, — відповів Геґрід, силкуючись пригадати. — Ага! Він запитавси, що я роблю, тож я сказав, що працюю тут ключником. Він ще питав, які тут водяться звірі… я розповів йому, а тоді си сказав, що завжди мріяв мати дракончика… А тоді… Я добре не пам'єтаю, бо він постійно підливав мені до келиха… Зачекайте, зачекайте… ага, тоді він признавси, що має драконяче яйце, і його можна розіграти в карти… Але він хотів бути певен, що я дам собі раду з тим дракончиком, бо не хотів, аби з ним щось сталоси… Тож я йому сказав, що після Флафі у мене з дракончиком не буде жодних проблем…

— А він… чи він зацікавився Флафі? — запитав Гаррі, намагаючись говорити спокійно.

— Певно, що так. А хіба є багато триголових псів, навіть тут, у Гоґвортсі? Тож я си сказав йому, що Флафі стає сумирним, як телятко, коли вміти його заспокоїти. Варто заграти йому якусь музичку, і він відразу си засинає…

Геґрід раптом перелякано завмер.

— Я си не мав того вам казати! — вигукнув він. — Забудьте про це! Гей, куди ви побігли?

Гаррі, Рон і Герміона не вимовили ні слова, аж поки опинилися у вестибюлі, який після ясного дня надворі видавався надто холодним і похмурим.

— Треба йти до Дамблдора, — сказав Гаррі. — Геґрід розповів тому чужинцеві, як пройти повз Флафі, а під плащем міг бути чи Снейп, чи Волдеморт. Напоївши Геґріда, він запросто все вивідав. Сподіваюся, Дамблдор нам повірить. Нас може підтримати Фіренце, якщо його не зупинить Бейн.

Де кабінет Дамблдора?

Діти озирнулися, ніби сподівалися побачити дороговказ, який скерує їх у потрібному напрямі. Адже ніхто їм досі не казав, де перебуває Дамблдор, і вони не знали нікого, хто б ходив до нього з якимось дорученням.

— Нам треба… — почав Гаррі, але раптом у залі пролунав голос:

— Що ви тут робите?!

То була професорка Макґонеґел із величезним стосом книжок.

— Нам треба бачити професора Дамблдора, — аж занадто сміливо відповіла Герміона.

— Бачити професора Дамблдора? — перепитала професорка Макґонеґел, немовби це було щось дуже підозріле. — Навіщо?

Гаррі ковтнув слину… І що тепер?

— Це таємниця, — вимовив він, відразу пошкодувавши про це, бо ніздрі професорки Макґонеґел гнівно роздулися.

— Професор Дамблдор пішов звідси хвилин десять тому, — холодно повідомила вона. — Він отримав термінову сову з Міністерства магії і негайно полетів до Лондона.

— Полетів? — нестямно повторив Гаррі. — Оце щойно?

— Поттере, професор Дамблдор — дуже видатний чарівник, і в нього багато різних справ.

— А в нас дуже важлива справа!

— Поттере, невже те, що ти хочеш розповісти, важливіше від справ у Міністерстві магії?

— Послухайте! — сказав Поттер, відкинувши обережність. — Пані професорко… йдеться про філософський камінь!

Професорка Макґонеґел усякого могла сподіватися, тільки не цього. Книжки випали їй з рук, і вона навіть не підбирала їх.

— Звідки ви знаєте? — зашипіла вона.

— Пані професорко, я думаю… Я знаю, що Сн… що хтось намагається викрасти камінь. Мені треба поговорити з професором Дамблдором.

Макґонеґел глянула на нього спантеличено й підозріло.

— Професор Дамблдор повернеться завтра, — вимовила вона нарешті. — Не знаю, звідки ви дізналися про камінь, але будьте певні, що його ніхто не зможе вкрасти, він надто добре захищений.

— Але пані професорко!..

— Поттере, я знаю, що кажу! — урвала вона розмову. Нахилилася й підняла книжки з підлоги. — А ви краще йдіть надвір і тіштеся сонечком.

Та надвір вони не пішли.

— Це трапиться сьогодні, — сказав Гаррі, тільки-но вони впевнилися, що професорка Макґонеґел відійшла на достатню відстань. — Снейп сьогодні спробує проникнути крізь люк. Він уже довідався все, що йому треба, а тепер і Дамблдор не зможе йому завадити. Б'юся об заклад — це він прислав того листа, і в Міністерстві магії всі вкрай здивуються, коли там з'явиться Дамблдор.

— Але що ми можемо…

Герміона охнула. Гаррі й Рон рвучко озирнулися.

Перед ними стояв Снейп.

— Доброго вечора! — привітався він. Діти витріщилися на нього.

— Такого гарного дня не варто сидіти в замку, — сказав він, криво посміхаючись.

— Ми просто… — загнувся Гаррі, не знаючи, що сказати.

— Маєте бути обережнішими, — мовив Снейп. — Коли так тинятися, хтось може припустити, ніби ви щось задумали. А Ґрифіндор уже просто не може втрачати очки, правда?

Гаррі почервонів. Діти повернулися, щоб іти надвір, але Снейп знову до них озвався.

— Май на увазі, Поттере: ще одне нічне блукання, і я особисто подбаю, щоб тебе звідси вигнали! Гарного вам дня!

Снейп пішов до вчительської. Коли діти вийшли на кам'яні сходи, Гаррі повернувся до друзів.

— Добре!.. Ось що ми зробимо, — рішуче зашепотів він. — Хтось із нас має стежити за Снейпом: дочекатися біля вчительської, а потім, коли він вийде, піти за ним услід. Герміоно, це зробиш ти.

— Чому я?

— Бо це очевидно, — докинув Рон. — Ти вдаватимеш, ніби чекаєш професора Флитвіка, ясно? — І додав тоненьким голосочком: — "Ой, професоре Флитвік! Я так хвилююся, мені здається, я переплутала питання 14-6…"

— Ой, заткнися! — обурилася Герміона, але погодилася стежити за Снейпом.

— А нам краще пильнувати коридор на четвертому поверсі, — сказав Гаррі Ронові. — Ходімо.

Але план не вдався. Не встигли вони підійти до дверей, за якими був Флафі, як там виникла професорка Макґонеґел, і цього разу вона вже не стримувалася.

— Мабуть, ви гадаєте,