Читати книгу - "Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст"

Вістінґ першим заліз у човен, сів на лавку на кормі, обережно примостив біля себе ліхтарню, а тоді заходився вичерпувати маленьким черпаком воду. Мартін відв’язав суденце, застрибнув досередини, водночас відштовхуючись від берега.

Вода захлюпотіла до бортів. Мартін Гауґен сів на весла, так що чоловіки сиділи обличчям одне до одного. Мартін уперся ногами в шпангоут, наліг на весла, і човен відчалив від берега. При тьмавому світлі ліхтарні він здавався худим і зістареним.

На якусь мить у чоловікові навпроти Вістінґ побачив себе. Його самого теж не пощадив час. За роботою непомітно спливли роки, а йому понад усе хотілось би мати побільше таких митей. Він знав, яке умиротворення сходить на людину, коли робиш з кимось якусь зовсім просту справу, як-от рибалиш. Ділиш тишу, темряву й напругу очікування.

— Он там нерестовище, — Мартін, розвертаючи одним веслом човна, показав кивком у бік мілини, де в озеро впадав струмок.

Човен м’яко ковзав уперед поверхнею озера. Вода за кожним змахом скрапувала з лопатей весел. Час до часу Мартін озирався через плече, щоб перевірити в темряві, чи добре кермує.

Вістінґ і далі вичерпував воду. Думав про ту ніч, коли зникла Катаріна Гауґен. Лише дві точки опертя не викликали сумнівів, однак саме вони надавали Мартінові неспростовне алібі.

Черпак уже шкрябав днище. Вістінґ вихлюпнув за борт рештки води й відклав черпак набік.

— Яка тут глибина? — запитав він, вдивляючись у чорну воду.

— Десь 60 метрів у найглибшому місці. Але не в цій бухті. Тут не більше 10–12 метрів.

Вони наближалися до порослого лісом протилежного берега. Силуети дерев бовваніли на тлі зоряного неба.

Мартін підняв весла. Чоловіки мовчки слухали тишу, а човен безгучно ковзав собі далі. Десь ліворуч чулося жебоніння струмка.

Лопаті весел розкраяли воду, коли Мартін знову опустив їх у воду й відкоригував курс.

— Іди на ніс, — прошепотів він, так наче гучний голос міг відлякати рибу.

Вістінґ взяв ліхтарню, прослизнув повз Мартіна й майже ліг на носі човна. Вони гойдалися зовсім близько від берега. Лісові хащі спускалися тут до самої води, огортаючи чоловіків у човні густою темрявою.

Гасова ліхтарня мала металеву заслонку, тож світло падало просто у воду, не засліплюючи Вістінґа.

— Щось бачиш? — запитав Мартін.

Вістінґ більше підкрутив ґніт, і полум’я спалахнуло яскравіше. Він майже дотягнувся до води, ліхтарня коливалася над самою поверхнею.

— Піщана мілина, — відрапортував він.

Мартін ще раз загріб веслом, і човен підійшов ближче до витоку струмка.

— Рибина! — скрикнув Вістінґ.

Мартін підгріб ще ближче до берега. Днище черкнуло піщане дно, а течія струмка швидко віднесла їх на глибше місце.

— Треба пришвартуватися, — порадив Мартін.

Вістінґ поставив ліхтарню на лавку. Узяв мотузку і, як тільки Мартін підгріб до самого краю берега, вистрибнув на суходіл, потім прив’язав човна і знову заліз у нього. Суденце гойдалося десь за два метри від берега, мотузка натягнулася, і воно нарешті завмерло на плесі.

Мартін поклав весла на днище, взяв острогу і звівся на ноги. Човник хитнувся, і Вістінґ схопив ліхтарню, щоб вона випадково не перевернулася.

Мартін перейшов на ніс, став на коліна, перевісившись за борт, заніс острогу, щоб вдарити за слушної нагоди. Вістінґ лежав поруч з ліхтарнею у руці. За пів метра під ними мерехтіло піщане дно, всіяне дрібними камінцями. Течія струмка, який впадав тут в озеро, ворушила якісь брунатні водорості.

За краєм світляного кола ліхтарні щось ворушилося. Вістінґ далі простягнув руку, однак лише налякав рибину.

Вони мовчки лежали впритул один до одного. Мартін опустив трохи нижче острогу, зануривши зубці у воду. Темне риб’яче тіло впливло в світляне кружало й завмерло. Мартін ударив. Вода спінилася фонтаном, годі було розгледіти, чи поцілив, та коли він підняв острогу вгору, на ній тріпотіла рибина з червоно-оранжевим животом і зеленкуватою лускою на спині.

Мартін блискавичним рухом стягнув її з гостряка, переламав хребет біля голови й кивнув на дно човна.

— Пів кілограма, — оцінив він на око, змиваючи риб’ячу кров. — Ще б зо дві, і буде нам вечеря.

Мартін знову перехилився над бортом човна. Не минуло багато часу, як з’явилася нова рибка. Але цього разу він промахнувся. З наступною рибиною теж промахнувся, зате потім настромив чималого гольця, майже наполовину більшого за попередній улов.

Мартін стягнув його з остроги, крякнув йому шию і кинув до першої рибини. А тоді раптом спрямував острогу вістрям на Вістінґа.

— Хочеш спробувати?

Вістінґ взяв тризубець, віддав Мартінові ліхтарню. На якусь мить він забув геть про все на світі, цілковито зосередившись на тому, що відбувалося на піщаному дні озера. Катаріна й Надія кудись звіялися з його думок.

Голова великого гольця зринула до поверхні й поволі попливла на середину світляного кружала. Вістінґ, затамувавши подих, міцніше стиснув держак. І метнув. Рука до плеча пірнула у воду, аж відчув, як тризубець увігнався в піщане дно. Він різко висмикнув острогу й відразу збагнув, що промахнувся.

Мартін засміявся, але заохотив спробувати ще раз.

Збурена каламуть швидко опустилася на дно. Після першої невдалої спроби Вістінґ високо замочив рукав куртки. З нього скочувалися краплі й брижили поверхню води, та риби це не відстрашило. Невдовзі припливли два менші гольці. Порожні чорні очиці витріщалися на світло, але раптом вони стрілою помчали геть, ніби хтось їх налякав.

З тіні, з-під човна, випливла рибина. Зграбне тіло виблискувало на світлі. Війнувши хвостом, риба ковзнула під острогу. Вістінґ знову вдарив, і цього разу відчув, що поцілив. Коли вийняв острогу, на одному зубці тріпотіла рибина, ще більша за дві попередні, з червонішим черевом. Він простягнув острогу Мартінові, той стягнув улов, переламав хребет і кинув рибу на дно човна, до решти.

Для вечері улову було цілком достатньо, але полювання з острогою неймовірно захоплювало, тож вони ще трохи пометали тризубець і впіймали ще двох готових до нересту гольців.

Вістінґ почав мерзнути в руку з мокрим рукавом, і чоловіки вирішили повертатися до хатини. І лишень тоді, як Мартін знову сів на весла, Вістінґ згадав про записувальний пристрій саме в тому рукаві, що побував під водою. Він обережно промацав пальцями внутрішній бік рукава куртки. Маленька флешка була на місці, але чи працювала, Вістінґ дуже сумнівався. Поки що в їхніх розмовах не прозвучало нічого такого, що могло б зіграти проти Мартіна. Треба було активізувати другий диктофон, відразу щойно з’явиться нагода.

Човен уткнувся носом у суходіл. Мартін вийняв весла і першим зістрибнув на берег. Він підтягнув суденце вище на траву й пришвартував. Потім на землю ступив і Вістінґ.

Спершу вони