Читати книгу - "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сашу ж Таларські кохав. Кохав до завмирання серця. Йому хотілося кричати на весь голос від кохання! Кажуть, що кохання можна вбити, а Борис за кохання сапкою б гектар землі переорав би. Чому? Та тому що Саша була в його очах символом творення.
Так, вона не вміла готувати, багато курила та віддавала перевагу міцним спиртним напоям. Але попри ці її недоліки в Олександри було те, чого не було ні в кого — гармонія. Вона випромінювала її, світилася зсередини. Вона немов занепалий ангел, що спустився в зашкарублий болотний світ, щоб просто розважитися. Саша не прагнула рятувати кошенят, не хворіла на всепрощення, притаманне жінкам. Олександра була радше спостерігачем, намагаючись триматися осторонь від життєвих проблем, від побуту. Її повною мірою можна назвати гостею в земному світі. Можливо, для когось Саша звичайна навіжена істеричка, відірвана від реальності, з ордою тарганів у голові, але для Бориса вона Муза. Поруч із нею серце наповнювалося щастям, а душа спокоєм. Хіба може якийсь будиночок у європейському містечку бути дорожчим за ці світлі почуття?
— Тільки от продаж може затягнутися, а гроші мені зараз потрібні, — проігнорував Борис невдоволення Руслана.
Друг кілька хвилин не моргаючи дивився на нього, потім стрепенувся, немов прокинувся від сну. Почухав потилицю. Празький будинок завжди був предметом його тихої заздрості. Своє раптове багатство Рус у тому ж далекому дві тисячі сьомому розтринькав у Греції, катаючись із нетверезими дівицями легкої поведінки по білих дорогах.
Були в Руслана чотириста п'ятдесят тисяч євро чи ні, Борис не знав. Але запропонувати був зобов'язаний.
— Там у підвалі сауна є, — підбивав він. — А ще є гараж на дві машини. І район хороший.
— Якщо тільки з компанії витягнути... — пробурмотів Рус задумливо.
— Е-ні, брате. Розхльобувати борги будемо разом, тільки ти з будинком, а я на бобах.
Руслан знову почухав голову, явно прикидаючи вигоду. Через кілька років житло тільки подорожчає, а купівля будинку стане гарною підмогою для здійснення давньої мрії — переїзду.
— Ну в мене зараз немає таких грошей. Давай у розстрочку?
В іншій би ситуації Борис без вагань погодився б. Хоча в іншій ситуації йому б і не треба було так поспіхом продавати будинок. Поки Руслан шматочками виплачуватиме заявлену ціну, минуть усі терміни й омріяна Олександра стане такою ж недосяжною, як сузір'я Жирафа. Ні, гроші потрібні відразу і повною сумою.
— Тоді шукатиму іншого покупця.
— Козел упертий! Почекати не можеш?
— Вибач, — зітхнув Таларські, — не можу.
— Ну-у-у-у-у... — презирливо скривився Руслан. — Тоді йди до Онисимовича. Зараз тільки він може купити твою халупу. Швидко і за готівку.
Після того як Ваня збирався трахнути його Олександру, вигравши дівчину в покидька-брата в карти, Борис найменше хотів би з ним спілкуватися. Він щиро вважав нижчою за свою гідність сідати за один стіл із цією безпринципною людиною, але чортові обставини складалися таким бридким чином, що іншого виходу, на жаль, у Таларські не було. Пандемія потрясла за кишеню навіть найуспішніших із його оточення, і яку б особисту неприязнь Борис не відчував до Івана, Руслан мав рацію. Тільки він зараз у змозі оплатити купівлю будинку в Празі. Скрегочучи зубами, Борис дістав телефон та натиснув кнопку виклику контакту, з яким взагалі вважав за краще б ніколи не контактувати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен», після закриття браузера.