Читати книгу - "Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку, Лариса Бондарчук"

З Емілем приїхали не два, а три дракони. І веселунка теж з ними! Агафка мовчала, як риба, тому цього разу не осоромилася. Віринея балабонила без упину й підбивала клинці до одного з драконів, Харсапея. Але він вів себе рівно й чемно. Аріан був задумливим і розсіяним, майже нічого не їв. Дракони полетять увечері додому, так що дарма готували кімнати.

Софійка замислилась. Вона хотіла побачити Еліма, хоча б здалеку. Портрет в медальйоні не давав їй спокою. Правда, вона просила Аріана познайомити її з главою Химерних драконів, але той може забути, бо завжди має багато справ.

Закінчивши роботу, вона відпросилася у Шарни й вирішила сходити в Рубанку, бо за бальне плаття, яке зробила їй Яніра, вона так і не розплатилася. І хоч воно було вже безнадійно зіпсоване, усе в крові й дірках, все одно Софійку це мучило. Вдягнувши шапочку та свою красиву шубку, яка їй дуже личила, а бліде пасмо від Віринеїної магії робило її навіть стильною (так дівчина вирішила думати), дівчина пішла по коридору до виходу.

Раптом щось запищало над її головою, а потім Софійка відчула, як з її голови хтось зриває шапочку. Дівчина зиркнула уверх, сподіваючись побачити нахабного нападника, і завмерла від захоплення.

Пташка була неймовірна! Це, мабуть, була веселунка, про яку розказувала Агафка. Невелика, але з довгим дзьобом і широким розмахом крил. Вона була чимось схожа на одуда, з таким же високим гребінцем із пір’їнок на голівці, довгим хвостиком і цікавими очицями. Але вся вона була веселкова! Усі кольори райдуги переливалися на її перах, складаючись у красиві мереживні малюнки. Пташка пронесла у повітрі Софійчину шапочку трошки далі по коридору, але, очевидно, вона була заважка для неї, бо раптом випустила її з дзьоба і сіла на підвіконня.

- Це просто диво! – сплеснула в долоні Софійка, вона не могла відірвати погляду від веселкової красуні.

- Це просто диво! Це просто диво! – раптом повторила пташка, схиляючи голівку набік.

Голосом у веселунки був ніжний і чистий, Софійка упізнала свій тембр голосу та інтонацію.

- Гей, Радко, ти де? Де ж ця пташка? – за рогом коридору почулися чоловічі голоси.

Вслід за голосами у коридорі з’явилися високий білявий хлопець, якого Софійка зразу ж упізнала, та дракон Аріан. Вона запанікувала. Чоловіки побачили дівчину. Елім раптом приглушено скрикнув, очі його розширилися від здивування й радості. Він швидко підійшов до Софійки і став на одне коліно.

- Срібна принцесо, Ваша Високосте, нарешті я дочекався вас! – промовив він, невідривно дивлячись на дівчину.

- Це просто диво! Це просто диво! – прощебетала веселунка.