Читати книгу - "Обійми пристрасті, Альона Гейруш"

Вероніка та Руслан

Розділ 47 
Попрощавшись із Русланом, я зустрілася Лілею та Микитом, а також із своєю танцювальною командою. З думок не виходив сьогоднішній вечір та мій виступ. Моє хвилювання було таким сильним, що здавалося я припиню чинити опір та просто упаду в безодню сорому. Я навіть і не уявляла, що мені буде так складно танцювати, знаючи, що за мною буде спостерігати Руслан. Але коли це стало реальністю, я зрозуміла, що мої припущення були тільки квіточками. Справжні ягідки чекали мене тоді, коли зазвучала музика. Я намагалася не шукати його поглядом, будучи повністю зосередженою на своєму тілі, яке покривалося маленькими горошинами від хвилювання. Я так і не наважилися розгледіти Руслана серед натовпу, але я відчувала його інтуїтивно, здавалося, що він зовсім поруч, від чого мене кидало в жар. Мене не полишало відчуття сорому, який мене охопив, варто було мені тільки опинитися в роздягальні. Тоді, я ще злилася сама на себе, що все ж таки наважилася виступати. Але коли зустрілася поглядом з Русланом, я розтанула, неначе плитка шоколаду на сонці. Вся моя напруга переросла у збудження. Розчинившись в його обіймах, я торкалася Руслана і не могла повірити в те, що поряд саме він. Його губи не просто цілували мої, а поглинали мене без залишку. Я дозволила собі притулитися до нього та обійняти. Мої руки відчули його гладке волосся, вони огортали його широкі плечі, а мої повіки слабшали і закривалися від забутої насолоди. Та під час таких солодких миттєвостей, я зрозуміла, що якщо зараз його не зупинити, то ми двоє віддамося цьому дикому бажанню, а я ще не готова була тоді довіритися і віддатися йому.  І я зупинила його, кажучи, що мені час, а сама з усіх сил намагалася відсторонитися від нього. Хоч як важко мені це не далося, але все ж таки я змогла.  
Вже вдома намагалася трішки розслабитися, але все марно. В голові, в думках, в серці - тільки Руслан. Він зміг проникнути дуже глибоко в душу та засісти там, пустивши свої корені, які обвивали мене зсередини, а інколи навіть і душили. І я задихалася то від болю, то від насолоди. 
Наступну неділю потрібно було плідно попрацювати над проектом. Адже у нас залишилося не так багато часу. З Юлею мені імпонувало працювати. В неї я навчилася різним цікавим «прийомчикам», а інколи вона відкривала мені такі тонкості в розробці проектів, про які я і не здогадувалася. Тому увесь наступний тиждень я намагалася уникати Руслана. Адже останнім часом я чітко бачила та відчувала його почуття і вони мене неабияк лякали. Його погляд, чим далі, тим більше стає якимось нетерплячим, а мені потрібно ще трохи часу, щоб розібратися в собі й розставити всі  крапки над «і». Я теж тону в цих відчуттях, але себе я контролюю, а від нього не знаю чого і чекати.  
Виснажливі дні роздумів та плідної роботи над проектом далися в знаки. Я прийняла остаточне рішення щодо нас із Русланом – я припиняю боротися зі своїми почуттями. Втративши його на два роки, я більше не хочу бути без нього. Тепер мені потрібно відверто з ним поговорити. І розбити бар'єр між нами, адже я так сумувала та тужила за ним, що зараз не хочу, щоб все зіпсувала моя образа на нього, яка уже розчинилася в повітрі.  
Тиждень наближався до кінця. Я як і завжди була вся заклопотана справами. Окрім цього, в суботу весілля Влада та Карини, до якого я не підготувалася і навіть не придбала сукню. Проте в мене всередині зростало приємне хвилювання, я постійно думала про Руслана та про те, як і з чого почну розмову з ним. Я була трохи збентежена,  а тому намагалася відтягти нашу зустріч. Однак, він постійно проявляв свою нетерплячість та наполягав на зустрічі. Незважаючи на моє рішення, мене мучив один сумнів – ми з ним зовсім не пара, ми занадто різні, занадто… Окрім зізнання в своїх почуттях, мені доведеться розвіяти цей сумнів, або ж прийняти факт нашої несумісності. Здоровий глузд мислить раціонально, але серце я ніяк не зможу змусити припинити його кохати. Я так заплуталася останнім часом -  скільки подій, і я не можу зібрати все докупи. Все ж таки в п'ятницю я погодилася з ним зустрітися. В останній момент хотіла звісно все скасувати, але не стала, бо виглядало б це, м'яко кажучи,  по-дурному. Тай дійсно, як він і казав: «вічно тікати від мене не будеш». Згадую його грубий баритон і одразу пульс прискорює своє биття. Відкриваю шафу, швидко оглядаю свій одяг і через хвилину висуваю вердикт: 
-«Мені нічого одягти». 
Все не підходить. Я хочу щось таке, сама не знаю що. В думках одночасно сперечається вульгарність із сором'язливістю. Але, через одну годину, я все ж таки перемагаю свою головоломку. Обиравши легку шифонову сукню небесно-блакитного кольору. Роблю легкий макіяж, розпускаю волосся, яке великими хвилями спадає по плечах. Дивлюся на своє відображення у дзеркалі і не вірю своїм очам. Адже у віддзеркаленні знаходиться зовсім інша дівчина – вона та сама я, але щаслива. Перед нашою зустріччю я відчуваю солодких трепіт. Це хвилююче передчуття змушує серце битися частіше.  
Іду впевнено до автомобіля, а сама хочу кричати від сукупності емоцій, що переповнюють мене всю. 
-Привіт, - сідаю та дивлюся на нього. Руслан як завжди виглядає бездоганно. Увесь його зовнішній вигляд кричить про його недосяжність. Ще трішки милуюся його профілем та переводжу погляд на дорогу. 
- Куди ми їдемо? 
- До мене! - повільно переводить очі на мене та пропалює мене сталевим поглядом. 
- Чому саме до тебе?- розгублено запитую, не відводячи свого погляду. 
- Погода хороша, а в мене на терасі гарно. І нам ніхто не заважатиме. 
- Завтра весілля, тому я ненадовго, потрібно як слід відпочити та підготуватися до завтрашнього дня, - одразу ставлю його до відома, що довгою наша зустріч не буде. 
- Як захочеш так і буде, - рівним тоном промовив Руслан. 
Ніяк не вдається розгадати його сьогоднішній настрій. Він загадковий та серйозний.  А ще мені здається - він нервує, хоч і хоче це приховати. Через бурю своїх думок, я й не помітила як ми прибфули на місце. 
-Проходь, сідай, - вказує на зручне крісло. Сам сідає поряд, і це мене змушує нервово смикатися на сидінні. 
На терасі і дійсно гарно, все освічується кольоровими лампами, а краєвид вражав. Мені одразу стало дуже затишно та спокійно. Руслан взяв до рук шампанське і звернувся до мене: 
-Це справді твоє улюблене? - чекає моєї відповіді, а я не розумію про що він. Потім для ясності він уточнює: 
-Коли перший раз ти прийшла у мій номер, в тебе в руках  було саме це шампанське. 
Я здивувалася, що він пам'ятає, але я тоді була не в тому стані, щоб запам'ятовувати такі дрібниці.  
-Ні, насправді я взяла те, що перше потрапило під руку. 
-Ну так, в тебе ж була справа посерйозніша, - із посмішкою говорить та не зводить з мене очей. 
-Тоді, це здавалося хорошою ідеєю, - спогади віднесли мене в той день, коли я вперше зустріла його. Не хотіла зізнаватися сама собі, але після першого погляду я почала в нього закохуватися. Так, все почалося з першого погляду, тоді я відчула такий страх, що мурашки бігали по моєму тілі наче здавали марафон. 
-Ну так, отруїти генерального на якого працюєш? - легко посміхнувся кутиками губ. 
-Отруїти і приспати це різні речі! І ти вправно впорався з келихами, так, що випила його я! 
Його погляд трішки змінився, але не посуворішав. 
-А яке тоді твоє улюблене? 
-Поки ще не визначилася, але це мені теж подобається, у нього м’який смак. Поки Руслан наповнював келихи шампанським, я озираюся навкруги. Два роки я тут не була, а пам'ятаю все до дрібниць. Дивна наша пам'ять - інколи ми забуваємо, що хотіли сказати одну хвилину назад, а інколи деякі спогади проносимо через все життя. 
Дає в руки келих із словами:  
-Трішки розслабитися тобі не завадить! 
Роблю три ковтка та ставлю келих на місце. 
-Ми приїхали для того, щоб ти отримала всі відповіді на твої запитання. Тому я готовий, - якось по-дитячому піднімає руки вгору і продовжує: 
-Обіцяю говорити тільки правду! 
І чому в нього такий хороший настрій? Він абсолютний кремінь. Але я відчувала його дійсні почуття, хоч в мене не часто виходило їх зрозуміти. Руслан завжди від мене нічого не приховував. Він ніколи не боявся, не шукав собі виправдання. З ним було дуже просто, але і водночас надзвичайно важко. 
-Що сталося того дня? - наважилася я на цю непросту розмову. 
-Я йшов на важливу операцію, потрібно  було накрити велику партію наркотиків та посадити за грати рідного брата Вербицького. Операція пройшла успішно, але мені потрібно було ще зустрітися з моїм вихованцем, який і керував цим усім. Але я не міг передбачити того, що він випустить у мене кулю. Мене врятував Влад, я три місяця був у комі. Коли опритомнів, то був живим овочем. Мені потрібен був час, щоб знову стати на ноги. 
Нарешті він зупиняється, а в мене від почутого все пересохло в роті. Беру стакан та осушую його до дна. Роблю ще один гучний ковток без води, та боячись підняти на нього очі, запитую: 
-Ти хотів мене бачити за ці два роки? 
-Я завжди був поруч, Ніка, якщо хочеш знати, я зривався і не один раз, але я не міг ризикувати твоїм життям! Вероніка, в моєму світі все дуже просто і жорстоко, місця жалю немає. Перш ніж з'явитися серед живих, мені потрібно було владнати декілька справ. 
Він говорив рівним та впевненим тоном. Але я відчувала його печаль в голосі. 
-Я сумувала за тобою, - тихим голосом, піднімаючи очі на нього, почала я. 
-Я теж! 
Моє серце притихло, а тілом пронеслась хвиля радості. Моє життя засяяло різними кольорами, адже до цього мене супроводжував тільки один колір - чорний. Я простягла свою руку, щоб дістати плед. Взявши його в тремтячі руки, я накинула його на плечі. 
Я навіть не зрозуміла як він посадив мене на коліно та опинився непристойно близько. Мене накрив спектр вибухових емоцій. Не стримуючи себе, я пригорнулася до нього всім своїм тілом та обняла його за шию. Закрила очі та просто розчинилася в ньому. Мені стало так тепло в його обіймах. Його така груба ніжність мене підкорювала. Тому що вона була справжня але зовсім йому не властива. Ми дивилися один на одного і наші погляди випромінювали той смуток і горе, яке нам довелося пережити. Кладу свою руку йому на обличчя й починаю гладити його. Мої руки ніби не вірять, що торкаюся зараз його. 
-Я не змогла тебе забути. В мене нікого не було. Ти мій єдиний. 
-Ходімо в дім? - чомусь він змінює тему і в мене з'являється думка, що в нього хтось був. 
-В тебе були жінки? - впевнено питаю, але чомусь не хочу чути відповідь. Руслан підводиться, не знімаючи мене з рук і прямує до будинку. Час, наче зупинився, він дивився на мене своїм проникливим темним поглядом, який кричав про бажання. Від цих таких гострих відчуттів в мене трішки запаморочилося в голові. 
-Ні, у мене не було нікого, - не одразу зрозуміла про що він, так як я вже покинула цю реальність і віддалася в солодкі обійми палкого почуття любові. 
Руслан: 
Стою навпроти неї, а в самого тваринний потяг до неї. Вона зараз тут біля мене. Я так довго чекав на цю мить, що соромно зізнатися в цьому навіть самому собі. Не відриваючи погляду, розстібаю собі ґудзики на сорочці та постаю перед нею голим до поясу. Її погляд одразу падає на мій шрам від кулі . В її очах бачу жалість та розгубленість, вона обережно торкається рани, яка вже загоїлася. Я кладу свою руку на її обличчя та намагаюся її заспокоїти: 
-Ніка, якби я завжди отримував таку винагороду як Ти за свої страждання, то я б не думаючи, переживав їх знову і знову! 
Від моїх слів у неї покотилися сльози, це було так зворушливо й емоційно, що навіть у мене ком у горлі став. Не думав ніколи, що кохання до якого всі так прагнуть і справді існує. Починаю цілувати її уста, а вона пристрасно відповідає мені. Ми губимо в цьому поцілунку останні залишки свого здорового глузду. 
-Ніка, якщо ти не готова, зупини мене зараз! - збудженим голосом шепочу їй в обличчя. 
-Не смій зупинятися! - обіймає мене ще сильніше, а я зриваю останню заборону в себе в думках. Адже я планував, що після весілля Влада відлетимо в Дубаї, там все відбудеться і буде дуже романтично. Але який з мене нахрін романтик. Беру її за сідниці, сильно притискаю її до себе та несу до ліжка, де опускаю її на свіжі простирадла. Поспіхом знімаю з неї увесь одяг, який зараз мене страшенно дратує, і одночасно стягую з себе штани та боксери. Хочу, щоб наші оголені тіла переплелися в єдине. 
-Ніка, я буду насолоджуватися тобою дуже довго, - збуджено промовляю. 
Без поспіху оглядаю її та млію від розкоші її молодого тіла. 
-Ти навіть і не уявляєш, які вульгарності спадають мені на думку, коли ти поруч зі мною, - голосно ричу та розсуваю її ноги. Великим пальцем обводжу її клітор та чую безсилий стогін. 
-Руслан, роби зі мною все, що хочеш! Хочу, щоб твої міцні руки пестили мене скрізь. 
Після цих слів я уже мало, що розумію. Мій стан настільки збуджений, що готовий її трахати доти, поки вона не забуде своє ім'я. Стаю перед нею на коліна, піднімаю її ноги собі на плечі та починаю цілувати її внутрішню поверхню стегон, цілую ніжно, не поспішаючи, але сам ледь стримуюся так хочу її. Я граюся з її клітором, то з натиском, то повільно язиком проводжу по її маленьких статевих губах. Піднімаю руки вище, гладжу її груди, затискаючи соски. Відчуваю як її тіло напружується і Ніка починає злегка  штовхатися мені в обличчя більш ритмічно. А потім випиваю до дна всі соки її насолоди. Але мій язик потребує продовження і я вилизую їй, аж допоки вона викрикує: 
-Хочу, щоб мій язик торкнувся кожного сантиметра твого члена. 
Вероніка спочатку торкається спітнілими долонями моїх грудей, повільно окреслюючи пальцями мій прес, й спускаєтеся вниз. Хапає мене за мій збуджений та твердий член однією рукою, а іншою гладить мої яйця. Коли вона згинається в колінах, щоб приділити особливу увагу члену - я дурію. Мені так важко себе стримувати, що майже боляче. Вона не зупиняється, вправно працює рукою, ковзаючи  вгору вниз по моєму твердому валу. Я відчуваю як її язик торкається мого кінця, спочатку обертає ним навколо, перш ніж брати головку в рот, а далі повільно просувається по всій довжині. Дражниться зі мною, посилюючи свій хват у мене на члені, та збільшує швидкість. Я наче в трансі. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍