Читати книгу - "Реквієм блондинкам"

відповідну гримасу. — Від нього в мене мурашки по шкірі. Чи доводилось вам коли-небудь бачити щось подібне? Та його легко можна знімати у фільмах жахів!

— То що вам про нього відомо?

— Що він тепер займається всіма справами похоронного бюро замість Еслінгера. Про нього кажуть, що він природжений трунар. Спеціалізується на бальзамуванні трупів. Коли він завершує свою справу, то труп виглядає живішим, аніж за життя. Сам я не бачив його роботи — та й не дуже цього прагну! — однак знаючі люди високої думки про нього.

— Місіс Еслінгер його сестра, чи не так?

Реґ кивнув.

— Чудова пара. Сестра прилаштувала його на цю роботу, коли Еслінгер подався в політику — та так він там і прижився. Мені шкода Еслінгера, що в нього постійно перед очима такий упир.

— А це правда, що місіс Еслінгер випиває? — поцікавився я. — Так мені казав Діксон, але з її вигляду цього не скажеш.

Реґ знизав плечима.

— Не можу стверджувати, — зауважив він. — Утім, вона якась дивна. Еслінгер її боїться.

— Що ви маєте на увазі?

— Вона керує і ним, і бізнесом. Я чув, що це вона змусила його піти в політику. Звісно ж, вона просто трясеться над Тедом, але, гадаю, це вам відомо.

Я кивнув головою.

— Але з того, що я бачив, навряд чи вона здатна переживати через будь-що. Вона мені не подобається — від неї у мене мороз по шкірі.

Повернулася офіціантка із колою для Реґа.

— Подавати їжу?

— Оце так! — запротестував Реґ, коли я заперечно хитнув головою. — Де це, в біса, Одрі? Хіба ж я вам не казав, що вмираю з голоду?

— Гаразд, — погодився я. — Тоді обід на двох.

Коли офіціантка вкотре зникла, я продовжив:

— Боюсь, щоб наша крихітка знову не встряла в якусь халепу!

Реґ поглянув кудись поверх моєї голови і вищирився.

— Тільки не цього разу, — повідав він. — Ось вона йде!

Я розвернувся.

Одрі, премила в своїй яблучно-зеленій сукні та великому білому капелюсі, прямувала до нас через усе приміщення. Очі її горіли від збудження. Я схопився з місця, бо зрозумів, що щось трапилося.

— Що сталося? — запитав.

Вона виклала блакитну квитанцію на білу скатертину.

— Ось це щойно вручили мені, — сказала вона, підтягаючи стілець і сідаючи поруч.

Мені не треба було двічі дивитися на ту квитанцію. Я вже знав, що це, ще до того, як прочитав на ній таке:

«Вас щойно сфотографували!»

Я повільно опустився на стілець і витріщився на Одрі, відчуваючи, що кров схлинула мені з обличчя.

— Ну, тепер ви вже маєте бути задоволені, — сказала вона, посміхаючись мені. — Хіба ж це не та нагода, на яку ми всі чекали?

— Що ти маєш на увазі? — гостро озвався я, намагаючись подолати шок, якого зазнав. — Якщо гадаєш, що таким можна легковажити, то ти божевільна!

Вона зітхнула, шукаючи підтримки у Реґа.

— Що з ним таке? — перепитала вона. — Ось перед нами пряма дорога, що виведе нас до вбивці, а він каже, що я божевільна!

Тепер навіть Реґ виглядав схвильованим.

— Послухайте-но, дівчинко! — лагідно озвався він. — Цей чоловік любить вас!

Тепер настала черга Одрі дивуватися.

— А я гадала, що це таємниця! — промовила вона із ніяковим смішком.

— І я так думав, — похмуро проказав я.

— Та навіть сліпий побачить, що він «запав» на вас, — презирливо сказав їй Реґ. — Де ви це взяли?

І підняв квитанцію та уважно її розглянув.

Одрі поклала сумочку на стіл і запалила сигарету.

— Якийсь чоловік мене сьогодні вдень сфотографував, — озвалася вона. — Я саме була з Тедом Еслінгером. Його також сфотографували.

Повернулася офіціантка зі стравами. Заздрісно окинула Одрі поглядом.

— Вам також принести порцію?

Я підсунув свою тарілку Одрі.

— Їж, — сказав я. — У мене пропав апетит.

Одрі заперечила.

— Тобі також слід поїсти! Ти не повинен так переживати за мене.

— Зі мною все в порядку, — і, звернувшись до офіціантки, я замовив ще віскі.

— От що робить любов із чоловіком, — співчутливо хитнув головою Реґ. — Якщо я колись відмовлюсь від їжі, то, принаймні, знатиму, що зі мною таке.

— Стуліть пельку! — розгнівано гаркнув я. — Хіба не бачите — я думаю!

— Звісно ж, що так! — із готовністю озвався Реґ, пакуючи свою їжу, наче три дні не їв.

— Їжте хоч ви! — спонукав він Одрі. — Смакує чудово!

Я побарабанив пальцями по квитанції.

— Мені це не подобається. Віднині, Реґу, ні на мить не випускайте Одрі з поля зору!

Реґ відірвав очі від їжі, посміхнувся й присвиснув.

— Це мене цілком влаштовує. То коли ви приймаєте ванну? — поцікався він, кинувши масний погляд на Одрі.

— Ні, — твердо сказала вона. — Так не піде. Отже, ви гадаєте, містере Марку Сп’юек, що я нездатна подбати про себе сама?

— Щось вся ця історія мені дуже не подобається, — відповів я. — З цієї миті у тебе власний охоронець.

— Ще й який охоронець! — ледь чутно пробурмотів Реґ. — Боже мій! Яке тіло!

— Якщо ви не станете врешті серйозним, — погрозливо сказав я, — то я відкручу вашу паршиву голову. Ви не повинні спускати з Одрі очей, ясно? Якщо з нею щось трапиться, ви за це відповісте!

Реґ відклав убік виделку.

— Невже ви серйозно вважаєте, що ця дівиця в небезпеці? — здивовано перепитав він.

— Не називайте мене «дівицею»! — обурено сказала Одрі. — Де вас виховували?

— Я кажу це цілком серйозно, — споважнів я. — Віднині — жодних ризиків!

— Згадайте, що сталося з Мерієн, — повернувся я до Одрі. — Чи Тед прокоментував якось те, що вас сфотографували?

— Здається, він був трохи наляканий, — озвалася Одрі. — І додав, що я мушу бути обережна.

Я хмикнув.

— Ще б пак! Але ми справді будемо обережними. Що ще тобі вдалося з нього витягти?

Одрі хитнула головою.

— Не так вже й багато, — сказала вона з жалем. — Практично нічого.

Я звів очі на Реґа.

— В мене склалося враження, що ви не варті тих грошей, які я вам плачу. Чи