Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

Я навіть за штучним фікусом пробував сховатися, щоб оминути цю гірку участь бути привселюдно роздягненим якоюсь дурнуватою п’яною тіткою з шаленою реакцією рук-щупалець. Музика розлилася й до мене підскочила дружка Ілона. Таке враження склалося, що вона чекала такої можливості все весілля. Її цілеспрямованості можна було позаздрити. Жанна Д’арк! Поки лунала музика, вона стягла з мене піджак, краватку, сорочку й навіть білу майку. Штани лише розстебнула. Вона так захопилася, що не зразу зрозуміла, що конкурс давно завершено –тамада Лариса зупиняла Ілону й буквально відтягувала  за руку. Я просто дар мовлення втратив, коли Лариса з Ілоною почали  сваритися. Одна Ніна підійшла, згребла мої речі, які Ілона розкидала в ході конкурсу, і потягла мене в якусь господарську кімнату.

—    Дядь Ром, одягайся! Я поговорю з Ларою, щоб закруглялася з цими ідіотськими конкурсами, - вона  вивернула лицьовою стороною майку і дала мені, потім так само зробила з сорочкою. Поки я одягав вишиванку, Ніна вовтузилася з піджаком, коли з його кишені випали ті  кляті панчохи.

—    Що це? – вона обережно розгорнула зіжмакані панчохи, здивовано перевела погляд на мене, а я без зайвих дурних думок (не інакше, як тимчасова контузія після конкурсу) як ляпну:

—    Це дружини твого баті. Свєтчині! Сама зняла….

Ніна спочатку витріщила на мене свої великі гарні кавові оченята, потім зблідла, зиркнула хижо, кинула в обличчя спочатку панчохи, а потім і піджак:

—    Ну ти і кобель, дядя Рома!  - і вискочила в зал. Знайшов на вулиці, злу й заплакану. Пів години пояснював, що то ритуал такий, потім покликав Серьогу, щоб підтвердив – лише тоді повірила.  Чомусь мені важливо було, щоб не думала про мене погано.

—    Ромич, ти дивись, є така традиція, що коли шафер з дружкою одружаться, наречені розбіжаться,- чомусь сказав Серьога й пильно так подивився, вивчаючи мою реакцію. – Запальна бабенція Ілонка!

—    От за це якраз можеш бути спокійним. Не мій  формат точно,- запевнив.

—     Ромич,  ми додому, шлюбна ніч, сам розумієш, а тобі доведеться  відвезти Ілону Борисівну й  доправити додому Таньку з Ніною. Впораєшся?

—    Спробую. Ларису Іванівну нікуди не треба відвозити? – цього ще бракувало.

—    Ні, за нею син приїде.

Гості роз’їхалися до дванадцятої  години. В одне таксі запхав Ілону Іванівну, яка настирно давала мені свій номер телефону й кликала в гості, в інше – Таньку з   Ніною. Потім глянув на симпатичного хлопця –водія, і сам  поїхав з дівчатами, щоб бути певним, що доїдуть без пригод.

Коли допхався до свого дому, не було сил ані сходити в душ, ані роздягатися. Так і гепнувся  на ліжко. Миттєво провалився в сон. Такий яскравий і реалістичний.  Ліля… Говорила приємні слова, цілувала, називала «єдиним і коханим». От що хворий мозок творить, коли  почуття консервувати довго в собі. А я безсоромно її любив, навіть не відчуваючи  почуття провини, що  торкаюся тіла дружини свого кращого друга.

Зате ранок традиційно подарував і головний біль, і провину… і сюрприз! Я роззяпив очі – глип – лежу в ліжку з Ніною. На мені – нічого, на ній лише нижня частина білизни. Вона розглядає мене і посміхається:

—    Тобі не соромно? Залізла голою у ліжко до  майже батька. Ну і молодь пішла…- прикрився простирадлом, бо почало  трусити, немов у лихоманці.

—    А тобі? Після цього ти точно зі мною маєш одружитися.  До речі, як коханець ти мені підходиш! – так впевнено, мені аж щелепу звело. Я мо вчора й перепив, але мозок не вимикав і ще при свідомості.

—    Ніна, дівчинка моя, менше серіалів  треба дивитися да романів сопливих читати.  По-перше, вісімдесят п’ять процентів п’яних мужиків не здатні на інтим,  і я туди до речі теж входжу. По-друге, навіть якщо й припустити, що  щось було, на тобі б і ниточки не лишилося. Я вже мовчу про білизну. Я себе прекрасно знаю. Ніна, не доводь до гріха, вилазь з ліжка, щоб я тебе тут не бачив.

—    А якщо доведу? Тоді що? - підсунулася ближче, спокуслива, як стигла черешня. – Ти такий класний, коли спиш. Навіть не хропиш. Я селфі зробила,-   і під носа айфон  з відвертими фотками нас двох. Твою дивізію! Прибив би того, хто це селфі вигадав.

—    Блін, ми ж з твоїм батею гірше, ніж Монтеккі з Капулетті ворогувати будемо, як він хоч одну  таку фотку побачить,- миттю забрав телефон і видалив  компрометуючі світлини.

Дзвінок телефона примусив мене обмотатися простирадлом і шукати, де він дзвонить. Знайшов у кишені  піджака. Разом з телефоном утік до ванної. Дзвонив Серьога. Всередині усе похололо, як у морозилці радянського холодильника «Морозко».

Нещасний голос Серьоги  просто прибив до підлоги.

—    Вибач, якщо ти з бабою в ліжку, а я заважаю. Тут така справа. Потрібен отой мануальщик, пам’ятаєш, який тобі спину рихтував? Увечері літак, а  тут радикуліт прихопив. І не смій ржать!

—    Та не до сміху, Сєрий. Зараз домовлюся. Ти там збирайся, через годину я у тебе.

Слава усім святим, коли вийшов з ванної Ніна була одягнена. Дивитися на неї  оголену – та ще тортура.

—    Хто дзвонив? – спитала з цікавістю.

—    Тато! Питав, де ти поділася? Традиційно міліцію та морги на вуха підняли, - брешу, щоб трохи налякати, збити  отой бравий погляд.

—    І що ти йому відповів? – як з гусака вода, ото витримка, ото пофігізм, розвинений до рівня «Бог».

—    Правду. Ідею з ліжком   сестричка підкинула по блату? – впевнений був, що знову без  кози не обійшлося.

—    Та шо ти все на Таньку наїжджаєш? Сам же сказав, у кожному серіалі таку ідею підкидають, - які повчальні серіали стали показувати, зразу з майстер-класами по звабленню. 

—     Збирайся! Повезу  додому блудну доньку, - пробую шуткувати, а самому не до сміху. Сьогодні стримався, не перейшов межі, а що там, за поворотом?  Надовго мене вистачить, особливо, як Серьога зараз у турне своє двине?